З метою розмежування клієнтури між банківськими установами в лютому 1928 р. почалася реорганізація банківської системи. Промбанк перетворили на Банк довгострокового кредитування промисловості та електрогосподарства (БДК). Йому передали активи й пасиви ліквідованого Електробанку. Довгострокове кредитування провадили також Цекомбанк і частково ЦСГбанк.
Державний банк здійснював короткострокове кредитування, обслуговував клієнтів союзного та республіканського значення, транспорт й торговельні підприємства, надавав кредити іншим банкам. У 1929 р. було прийнято його статут, за яким центральний банк СРСР мав регулювати грошовий обіг і провадити короткострокове кредитування.
З метою обмеження комерційного кредиту й заміни його банківським ЗО січня 1930 р. розпочалася кредитна реформа. На першому етапі її проведення всім державним і кооперативним організаціям заборонялося відпускати товари і надавати послуги в кредит, а також здійснювати авансові платежі. Крім того, всі розрахунки тепер необхідно було проводити через банк, а вільні кошти мали зберігатися в Державному банку. Зміни в банківській системі передбачали чітке розмежування строків надання кредитів. Так, спеціалізовані банки могли передавати лише довгострокові кредити, а Державний банк - короткострокові. Крім того, було ліквідовано філії спеціалізованих банків, які відтоді мусили проводити свої операції через філії Державного банку.
Наступний етап кредитної реформи на початку 1931 р. передбачав новий порядок розрахунків між господарськими організаціями, який мав на меті припинення автоматизму на відповідній ділянці роботи. На практиці це означало, що Державний банк має оплачувати рахунки постачальників лише в межах тих коштів, які були в розпорядженні покупця, і за згодою останнього.
Улітку того ж року постановою Ради праці та оборони від 23 липня 1931 р. було чітко розмежовано поняття власних і залучених обігових коштів, що дозволило визначити потребу в банківському кредиті. Короткостроковий кредит міг видаватися Державним банком лише на утворення запасів сировини, матеріалів чи обігових коштів, пов'язаних зі специфікою виробництва і збуту товарів. Були також установлені основні принципи кредитування, які передбачали цільове використання, строковість, поверненість і забезпеченість. Обов'язковою вимогою для отримання кредиту було виконання позичальником плану. Державний банк міг уживати певних заходів щодо несумлінних позичальників, які передбачали, наприклад, продаж заставлених цінностей для погашення заборгованості.
Кінцевим етапом реформи можна вважати травень 1932 р., коли остаточно було розмежовано функції між Державним банком та банками довгострокових вкладень, які створювалися в системі Нар-комфіну СРСР. Ними були вже діючі Промбанк, Всекобанк, Цекомбанк і новостворений Сільгоспбанк. Вони повинні були кредитувати капітальне будівництво, фінансувати транспорт, зв'язок, сільське господарство і т. д.
До сфери діяльності Державного банку належали планове кредитування народного господарства, організація грошового обігу і розрахунків, касове виконання бюджету і проведення міжнародних платежів.
По закінченні Другої світової війни зміни передовсім торкнулися ощадної справи. У 1948 р. було прийнято новий статут державних трудових ощадних кас СРСР, за яким, опріч традиційних операцій, вони могли здійснювати безготівкові розрахунки й переказувати заробітну платню робітникам на їхні рахунки. їхня мережа стрімко розширювалась, і на кінець 1960 р. в Україні налічувалося 11,5 тис. установ.
Відповідно до указу Верховної Ради СРСР від 7 квітня 1959 р. було проведено нову реорганізацію спеціалізованих банків. Державному банкові передали функції ліквідованого Сільгоспбанку, а Всесоюзному банкові фінансування капітальних вкладень (Будбанку
СРСР), створеному на основі Промбанку, - операції ліквідованого Цекомбанку. У 1972 р. Будбанк мав понад 1200 контор на теренах СРСР. Він здійснював фінансування і довгострокове кредитування всіх галузей народного господарства.
Передання у 1963 р. ощадкас із відомства Міністерства фінансів до структури Державного банку СРСР привело до того, що останньому автоматично перераховувались усі залишки вкладів населення на перше число нового року, які використовувалися на поповнення кредитних ресурсів.
У липні 1987 р. відбулася ще одна реорганізація кредитної системи. Нові спеціалізовані банки надавали послуги для зовнішньої торгівлі (Зовнішньоекономічний банк СРСР), сільського господарства (Агропромисловий банк), промисловості (Промисло-вобудівельний банк), соціальних послуг (Житловосоціальний банк) та нагромадження заощаджень (Ощадний банк). Державний банк СРСР і далі виконував функції головного банку країни та обслуговував її уряд. На нього поклали розроблення зведеного кредитного плану, планів розподілу ресурсів і кредитних вкладень по всіх банках.
У 1988 р. в Москві почалася реєстрація перших українських комерційних банків. Вони створювалися переважно як міністерські або галузеві банки. Так, Мінмонтаж УРСР виступив засновником МонтажСпецБанку, Держпостач - Укрпостачбанку (правонаступник - банк "Ажіо"), Мінбуд - Укрбудбанку (правонаступник - банк "Відродження"), Мінлегпром - Легбанку, Міншляхбуд- Шляхбанку (правонаступник - Трансбанк). Метою створення таких банків було вирішення внутрішньогалузевих проблем, адже вони давали можливість мобілізувати якнайбільше коштів на розвиток галузі та стати незалежними від кредитної й фінансової політики, що проводилася державою через спеціалізовані банки.
Деякі банки виникли як дочірні банки державних спеціалізованих банків. Так, наприклад, було утворено Укрінбанк.
У 1989 р. також почали створюватися кооперативні комерційні банки (Демосбанк, Градобанк, Приватбанк, Перкомбанк та ін.). Кооперативи, які були першими ринковими структурами, зайнятими виробництвом товарів і наданням послуг, отримали таку можливість завдяки спрощеній процедурі. Так, для реєстрації кооперативного банку достатньо було, щоб його засновники підписалися на внесок у статутний фонд на 500 тис. крб., тоді як для створення комерційного банку міністерством чи групою підприємств необхідно було створити статутний фонд у розмірі 5 млн крб.
Висновки
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія грошей і банківництва» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Банківська система СРСР“ на сторінці 2. Приємного читання.
