Якщо позичальник губив квитанцію, він мусив у банку повідомити її номер чи дату видання, а також детально описати заставлену річ. Для унеможливлення передачі в заставу крадених речей у статуті пропонувалося власникові викраденої речі кожні чотири тижні постійно нагадувати банкові про неї.
Предмети застави повинні були перераховуватися так, щоб їх ніхто не бачив і не зміг ідентифікувати за ними їх власників.
Контора банку мала бути відкритою в понеділок, середу і п'ятницю від 9 до 12 години, а якщо було багато клієнтів, то робота в ці дні продовжувалася з 15 по 18, крім свят.
У XIX - на початку XX ст. Вірменський побожний банк містився на вул. Скарбковській, 12 і займав шість кімнат на першому поверсі й пивниці, а на верхніх поверхах були кімнати священиків. Фінансові операції відбувались у досить великій, але темній кімнаті. Поряд була кімната охоронця. У решті кімнат, що були з'єднані між собою, зберігалися речі під заставу, а в пивниці розташовувалися сейфи з грошима й коштовностями.
Початок XIX ст. був не дуже успішним для "Mцns Pius". Під час наполеонівських воєн у 1810 і 1811 pp. австрійська влада забрала у банку 395 гривень срібла, що відобразилося на його фінансовій стабільності. Наступного року Австрія оголосила державне банкрутство, що призвело й до банкрутства Вірменського побожного банку. Стабілізація фінансової ситуації в Австрії, зумовлена підписанням Віденського трактату і закінченням наполеонівських воїн, сприяла розвитку банківської системи, зокрема й побожного банку. У 1842 р. його капітал становив 50 тис, 1860 p.- 150 тисяч, 1881 p.- 260 тис. флоринів.
У1890 р. призначили нового директора банку - ксьондза-каноні-ка Яна Мордиросевича, який користувався великою довірою в архієпископа. Цей директор почав брати гроші банку для приватних цілей. Це призвело до того, що 1901 р. настав несподіваний крах банку. Але, завоювавши велику довіру населення, банк зміг швидко відродитися, повернути втрачені гроші й далі проводити діяльність.
На початку першої світової війни інфляція призвела до втрати всього капіталу банку. У другій половині 20-х років XX ст. ситуація покращилась і стабілізувалася. Так, 1930 р. баланс банку складав 289 844 злотих. Діяльність Вірменського побожного банку закінчилася 1940 р. з приходом радянської влади, яка ліквідувала цю банківську установу.
Висновки
• 1. Західна Україна належала до бідніших, аграрних провінцій, де населення переважно робило коло землі та не мало грошей, нагромадження заощаджень відбувалося повільно і не відповідало постійній потребі землеволодіння в капіталах. Утворення банківських установ різних форм власності було необхідною передумовою розвитку на цій території капіталістичних відносин.
• 2. Українські землі та населення, що на них проживало, в різні часи належали до складу різних держав, які по-різному ставилися до кооперативних форм фінансової самодопомоги українського народу. В Галичині первні української кооперації сягали 1870 років, коли з ініціативи духівництва по селах при парафіях організовувалися допоміжні каси, громадські склади збіжжя тощо.
• 3. Першу українську кредитну спілку створили 1873 р. під назвою Спільний кредитний заклад для Галичини та Буковини. Серед інших: кредитний кооператив "Віра", банк "Дністер", позичкова каса "Поміч" та ін.
• 4. На території Галичини було два види кредитних спілок. Якщо у містах більшого поширення набули кредитні спілки Шульце, то в сільській місцевості особливою популярністю користувалися "райф-файзенки". У 1898 р. останні об'єднались у Крайовий союз кредитовий у Львові.
• 5. За відсутності значних місцевих збережень особливого значення набували іпотечні банки. Особливе місце серед них посідали Галицький акціонерний гіпотечний банк, Загальний заклад рільничо-кредитний для Галичини та Буковини, Рустикальний, Крайовий та Галицький земельний гіпотечний банки.
• 6. З метою економічної самооборони Галичини та для кредитування під заставу майна переважно дрібної земельної власності було створено банк довгострокового іпотечного кредиту - Земельний гіпотечний банк у Львові, призначений для підтримки українського селянства. Банк проводив й інші банківські операції, такі, як приймання вкладів на поточний рахунок, операції з векселями тощо.
• 7. З 1640 р. по 1728 р. львівські вірмени створили при своїй церкві чотири побожні банки. У 1640 р. засновано братство Муки Господньої під опікою св. Григорія; 1654 р.- братство при образі Непорочного Зачаття Марії-Діви; 1710 р.- братство при образі Матері Божої Язловецької; 1728 р.- братство Найсвятішої Трійці. У 1790 р. чотири братства було об'єднано і утворено новий побожний банк. Ліквідувала банк радянська влада 1940 р.
• 8. Кожне вірменське братство мало статут, який ретельно складався і згідно з яким до братств могли належати тільки побожні люди зі зразковою поведінкою. У ньому вказувалися терміни, кому і під які проценти надавалися позики, які речі приймалися в заставу і що робити з тими, хто не повертав гроші у передбачені строки.
Основною метою діяльності побожних банків було надання низькопроцентних позик бідним парафіянам.
9. Початок XX ст. у Галичині характеризувався появою та зростанням українських фінансово-кредитних товариств і установ. Тут функціонувала широка мережа ощадних кас, іпотечних, кооперативних банків, кредитних спілок та інших банківських структур. Поступово Львів став одним із важливих фінансових центрів Австро-Угорщини, де діяли чимало філій банків різних країн.
Тема 13. ГРОШІ ТА БАНКІВНИЦТВО УНР
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія грошей і банківництва» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Побожні банки вірмен у Львові“ на сторінці 2. Приємного читання.
