Розділ «Остання промова шамана»

— Ми вже покарали неслухнянку — одну з тих жінок, яких ми дали їм і яка хотіла зрадити своє плем’я, як зробила та, що втекла з ними до снігів. І білий чаклун, її чоловік, не захистив її, а зник, хоч вона кликала його на допомогу, коли тонула у воді, котру чаклуни викликали із землі. Тепер ми повинні спіймати всіх чаклунів і принести їх у жертву добрим духам нашої землі. Завтра сто кращих воїнів підуть у похід до снігів. Вони зроблять плоти й попливуть через воду на чолі з нашим вождем; у них є списи й стріли, а в нього громи й блискавки, які ми взяли в білого чаклуна. Тепер у нас однакова зброя, і нас багато, а їх тільки четверо. Невже сто воїнів не подолають їх? Хай половина загине в бою, але нашу землю буде врятовано й ми житимемо як раніше. Вода не піде назад у землю, наші оселі залишаться зруйнованими й наші стада зберуться докупи, поки білі чаклуни не будуть принесені в жертву. Я сказав!

— Ах ти, старий підлий пес! — пробурмотів Горохов, слухаючи промову шамана. — Ти втопив мою Раку й тепер хочеш переловити нас і зарізати, як оленів. Але спочатку я тебе вирядю до праотців!

Він підняв рушницю і прицілився в шамана, який стояв просто навпроти нього за багаттям, яскраво освітлений у сутінках, які вже настали, піднявши руки й голову, у натхненній позі провісника. Ударив грім, і шаман упав ниць, обличчям у вогонь. Уражений жахом, Амнундак і ватажки неначе скам’яніли; хутряний капелюх шамана зайнявся; жінки, що стояли віддалік, заголосили. І раптом, наче за навіюванням, усі, хто сидів навколо багаття, підняли руки до неба, видали протяжний крик, волаючи про допомогу, потім закрили ними обличчя й тричі повторили цей трагічний жест. Потім Амнундак підвівся і вимовив урочистим тоном:

— Блискавка білих чаклунів вразила нашого шамана за те, що він закликав нас зробити їм зле! Вони могутні й ми не можемо боротися з ними! Так провістив великий шаман, який привів наших предків на цю землю… Заберіть мертвого з вогню!