Розділ «Плавання по землі»

— Ну, нашій байдарі плавання в гарячій воді зовсім не корисне! — сказав Горюнов. — Її замазка й просочення можуть постраждати — треба триматися далі від цих бульбашок.

Попрямували на північ вузьким каналом і скоро випливли на галявину, на якій було стійбище; її пізнали за лісом, розрідженим порубками.

— А от і наша землянка! — вигукнув Ордин.

На протилежному краю озера над водою ледь височіла центральна частина землянки; на ній лежали ще залишки снігу, що танув, і пласт кори, яким на ніч закривали частину димового отвору. Підпливли до неї. Ордин заліз на цей острівець і, нахилившись до отвору, вигукнув:

— Скільки тут добра спливло!

Він витяг хутряну ковдру, кілька жіночих курток із панталонами, подушку, дерев’яну чашку, чорні недогарки. Усе це спливло нагору в строкатій суміші й просякнуте водою.

— Подушку й ковдру захопимо — пригодиться для Аннуїр, — сказав він. — Тільки треба їх викрутити.

Витягнувши речі, Ордин повернувся до байдари, і вони попливли до місця, де була землянка вождя. Тут над водою видно було тільки чотири центральні стовпи з частиною даху. Багром намацали під водою купу землі й придавлені нею деревини.

— Але ніде жодної ознаки людей! Ми не можемо бачити їх серед дерев, але вони повинні були помітити нас і закричати, — сказав Горюнов. — Давайте покричімо самі!

Почали гукати Амнундака, Микиту, жінок, імена яких знали. Але ніхто не відгукувався. Мертва тиша панувала навкруг.

— Не могли ж усі потонути. Хтось урятувався б на дереві, на даху нашої землянки, — сказав Ордин.

— Очевидно, встигли піти звідси. Треба шукати їх далі. Можливо, вода піднімалася так повільно, що вони могли спокійно відходити, — припустив Горюнов.

— Не зовсім схоже на це, — заперечив Ордин. — Якби вони йшли, не кваплячись, не залишили б одяг й ковдру — речі найпотрібніші взимку.

Попливли далі каналом, який вів до наступного стійбища, що знаходилося кілометрів за два. На галявині побачили землянку, правда, напіврозвалену, але яка піднімалася ще на половину своєї висоти над водою. Горюнов замірив глибину, виявилося метрів півтора.

— Ну, тут уже люди потонути не могли! — вигукнув він. — Очевидно, ця частина улоговини занурилася менше.

Під’їхавши до землянки, зазирнули через бік, що розвалився, усередину: на воді плавали тільки дрібні предмети, ганчір’я, недогарки, сміття, але одягу не було видно.

— Тутешні мешканці встигли все цінне забрати, — сказав Ордин. Оглянули найближчі дерева, знову покричали — їм відповіло тільки каркання зграї ворон, які скупчилися на найближчих деревах, мабуть, чекаючи на спад води.

Дослідили ще дві наступні галявини зі стійбищами; землянки були зруйновані або напівзруйновані, але людей ніде не було; глибина води зменшилася вже до метра й менше; подекуди байдара натикалася в каналах на стовбури дерев, що впали, і доводилося пливти обережно.

— Я гадаю, що ми можемо припинити наші пошуки, — сказав Горюнов. — Усі онкілони врятувалися, устигли відступити в північну частину улоговини, яку, очевидно, не затопило. Отже, надавати допомогу нікому, а якщо ми під’їдемо до сухої місцевості й зустрінемо там онкілонів, то можемо потрапити в неприємне становище.

— А можливо, далі глибина знову почне збільшуватися й ми там знайдемо людей, захоплених водою під час утечі, яким потрібна допомога? — припустив Ордин. — Доведемо пошуки до кінця, щоб сумління не докоряло нам.