Розділ «Боги вампу»

Мисливці й онкілони підійшли до пораненого мамонта, який ще ворушив судорожно хоботом і ногами; побачивши людей, які підійшли, він трохи підняв голову, але потім безсило опустив її, тяжко зітхнувши. У його маленьких чорних очах ніби світився докір убивцям. Але скоро їхній погляд згас, і тварина затихла. Ордин вийняв рулетку й почав вимірювати мамонта. Костяков допомагав і записував, а онкілони, оточивши труп, із подивом стежили за цими маніпуляціями, в яких вони підозрювали закляття, які білі люди здійснювали над убитим богом, щоб умилостивити його дух. Собаки, не гаючи часу, почали хлиськати кров, яка витікала з великої рани й стікала по животу на траву.

Ті, хто був зайнятий роботою, а також глядачі не помітили, що інші мамонти поступово наблизилися до них кроків на сорок і зупинилися, розглядаючи дивних двоногих, які оточили їхнього товариша, що не хотів підводитись. Собаки перші відчули їхню близькість і, голосно гавкаючи, кинулися до них. Люди озирнулися й завмерли в нерішучості — чи бігти до узлісся, не чекаючи нападу мамонтів, або почати наступ. Собаки, не добігши кроків десяти до тварин, надривалися від гавкання й скавчання, хоч підібгали хвости й не наважувалися наблизитися. Звірі з подивом розглядали цих зухвалих карликів, які насмілювалися докучати їм своїми звуками. Нарешті, їм, певно, набридло слухати гавкання, і вони, повернувшись, велично відійшли до іншого краю галявини, де почали годуватися, обриваючи гілки дерев.

Онкілони заспокоїлися і, коли Ордин скінчив свій опис та вимірювання мамонта, узялися за здирання шкури й зрізання м’яса. У цей час розвідники, послані негайно після пострілу по слідах вампу, повернулися й повідомили, що на сусідній галявині вони виявили щойно кинуте стійбище. Горюнов захотів оглянути його, і він покликав із собою Горохова й одного з розвідників, давши іншим виконувати роботу різників.

Стійбище виявилося біля підніжжя великої розлогої тополі, яка росла посеред невеликої галявини. Траву навколо дерева було витоптано, не землі лежали кілька звірячих шкур, грубо вирізані дерев’яні чашки, два важких дрючки й кілька списів. Багаття ще не зовсім згасло, і над ним схилилися палички з обгорілими шматками м’яса. Злякані пострілами, вампу кинули свою незакінчену вечерю; повсюди валялися обгризені кістки, а на суку висіла задня нога коня, судячи зі свіжої шкури, розстеленої на траві.

Оглянувши стоянку, Горюнов збирався вже йти, захопивши одну з чашок як зразок виробів вампу, онкілон звернув його увагу на те, що на дереві знаходиться гніздо вампу, в якому, можливо, сховалися вартові богів. Але це припущення було безпідставне — вампу не лишив би внизу свою зброю й палички з м’ясом. Їх повітряна оселя була, звичайно, порожньою. Тому Горюнов захотів оглянути її, і всі троє полізли вгору, що було неважко, бо дерево було розложисте. Гніздо виявилося майже на верхівці, де головний стовбур ділився на кілька товстих сучків, які полого розходилися вбік; на суччя було покладено тонкі деревини, а поверх зроблено настил із жердин, що скидався на грубий поміст; частина його була захищена від дощу навісом, сплетеним із гілок та очерету. Під ним лежали шкури — постіль і ковдра вампу. Пара дрючків, шкіряна праща й купа голяків для метання, кілька списів складали вбогий інвентар притулку, у котрому первісні люди ховалися від нічних хижаків. Декілька просвітів, зроблених у листі в різні боки, служили для спостереження за місцевістю, у тому числі й за галявиною, на якій паслися мамонти; частину її було видно, і Горюнов міг роздивитися групу онкілонів, які метушилися навколо здобичі.

Поки відвідувачі оглядали гніздо й місцевість, на узлісся галявини з кущів вийшов вампу, обдивився й замахав рукою, викликаючи своїх одноплемінників, які заховалися. Негайно по сусідству вилізли жінка й двоє дітей, і всі четверо попрямували до дерева. У цей час їх помітив Горохов і прошепотів трохи злякано:

— Вартові богів повертаюся! Що нам робити? Стріляти в них? Онкілон уже дістав із сагайдака стрілу й збирався натягти тятиву лука, коли Горюнов зупинив їх порухом руки.

— Посидьмо сумирно й будемо спостерігати, що робитимуть вампу, — сказав він Горохову.

— А якщо вони полізуть нагору?

— Удень їм тут робити нічого, а внизу їхня їжа.

— Але як же ми підемо звідси?

— Злякаємо пострілом!.. Ох, чорт забирай, моя рушниця лишилася внизу!

— От тобі й на! Вони її знайдуть і зіпсують.

— Не дамо, адже ваша рушниця тут. А моя зосталася по той бік стовбура — вони можуть і не помітити.

Під час розмови захоплені на дереві лягли на шкури довкруг вирізу в помості, з якого видно було майданчик стійбища біля підніжжя. Родина вампу, підійшовши до дерева, сіла навпочіпки навколо вогнища; у жінки на руках було немовля, хлопчик років дванадцяти уже мав прикрасу у вигляді палички в носі, а дівчинку років шести ще не було спотворено. Побачивши обвуглене м’ясо, чоловік видав кілька уривчастих звуків, мало схожих на людську мову, але їх зрозумів хлопчик, який побіг до узлісся й повернувся з оберемком хмизу. У цей час жінка відгребла золу, вивільнила вуглини, які ще жевріли, і, накривши їх хмизом, роздмухала вогонь. Дівчинка взяла паличку з м’ясом і стала відколупувати обгорілу кірку та їсти вціліле. Чоловік знайшов серед кісток, які валялися, шматок кременю, що був за ніж, підвівся і почав відрізати від конячої ноги шматки м’яса, котрі кидав жінці; невеликі обрізки він їв сирими. Жінка нанизувала м’ясо на палички, відкушуючи час від часу шматочки, а хлопчик устромлював палички біля вогню й стежив за ними. Раптом немовля, яке лежало на землі, запищало; жінка підняла його, затисла між колін і сунула йому в рот чорний сосок своєї обвислої груді, після чого продовжувала займатися м’ясом.

Чоловік раптом припинив роботу і став прислухатися, потім прогарчав щось, показавши пальцем убік галявини мамонтів; жінка підвела голову, напевно, стривожена, діти підскочили. Очевидно, вампу почули крики онкілонів, які лунали з галявини. Чоловік кинув кремені й обійшов дерево, збираючись залізти нагору й подивитися, що коїться на галявині. Тут він побачив рушницю Горюнова, яка висіла на сучку. Він видав голосний крик здивування, жінка й діти підбігли, усі з подивом дивилися на цю дивну блискучу палицю, що якимось дивом повисла на їхньому дереві. Бачачи, що предмет — не змія, залишається нерухомим і не видає жодних звуків, чоловік осмілів і простягнув до нього руку, але жінка перелякано втримала її, зав’язалася суперечка; нарешті вампу грубо відштовхнув дружину, тремтячими руками зняв рушницю з сучка і, тримаючи далеко від себе, поніс до багаття, присів навпочіпки й почав роздивлятися. Жінка й діти, переконавшись, що дивний предмет не вкусить й лежить спокійно на колінах, наблизилися. Поступово вампу осмілів, почав гладити пальцями блискучий ствол, приклад, заглянув у дуло, навіть дмухнув у нього, потім став торкатися курка й собачки — і раптом гримнув постріл.

Жінка з криком відкинулася на спину, немовля покотилося по землі, потрапило ручкою в багаття й закричало; діти відскочили вбік; чоловік відкинув рушницю. Ще мить — і діти кинулися тікати; жінка, підібравши дитину й тримаючись рукою за голову, мабуть, контужена, попрямувала за ними, завиваючи. Вампу відбіг убік на кілька кроків і зупинився.

Усе було тихо, вогонь спокійно палав, предмет, який так налякав їх, лежав нерухомо на землі за кілька кроків від дерева. Крок за кроком вампу став повертатися назад — його вечерю знов було перервано й м’ясо горіло на вогні. Він підійшов до багаття й простягнув руку, щоб забрати палички з м’ясом, як раптом над його головою пролунав грім, щось ударило в багаття, вуглини й головешки розкидало вбік.

Тепер і чоловік злякався не на жарт — із диким криком він побіг до узлісся, де жінка й діти зупинилися й не знали, що робити. Побачивши втечу чоловіка, вони теж зникли в кущах.

— Ну, тепер вони довго не повернуться, — сказав Горохов, який пустив розривну кулю в багаття. — Тепер дерево в них буде зачарованим назавжди.