Розділ «Жертви й моління»

— Через цих злих звірів почалася війна наших предків із чукчами. Наші предки були оленярами й собак не тримали, бо собаки нападають на оленів. Наші предки жили на березі моря і займалися оленярством і рибальством, ловлею тюленів, моржів; оселі будували з лісу, викинутого морем. Але ось прийшли чукчі, у них було багато собак, але не було оленів. Вони почали відтісняти нас із риболовних і звіроловних місць; коли в них не вистачало риби для собак, вони забирали в нас оленів. Через це й почалася війна. Чукчів було багато, нас було мало. От і довелося піти від них сюди.

— А скільки онкілонів живе тут? — запитав Горохов. — Увесь ваш народ тут? — Він обвів рукою присутніх.

Амнундак засміявся:

— Таких осель у нас двадцять. У кожній живе один рід, осіб двадцять-тридцять.

— Де ж інші оселі?

— У різних місцях. Оленям потрібен мох. Не можна всім жити близько — тісно стане й людям, і оленям.

— У кожній оселі є такий вождь, як ти?

— Ні, я головний вождь усіх онкілонів! — гордо заявив Амнундак. — Мій рід найбільший. Але в кожній оселі є свій начальник, голова роду.

Справді, населення землянки, рахуючи жінок і дітей, доходило до шістдесяти осіб. Горюнов підрахував, що якщо в решті землянок живе в середньому по двадцять п’ять душ, усіх онкілонів на Землі Санникова має бути близько п’ятсот тридцяти людей.

У розмовах і частуванні час минув до вечора. На заході сонця на галявину до землянки пригнали стадо оленів, і мандрівники спостерігали сцену доїння маток, у якому взяли участь усі жінки й дівчата, які швидко перебігали з дерев’яними дійницями від однієї тварини до іншої; стадо складалося з двохсот із гаком голів. На ніч воно залишалося на галявині й охоронялося по черзі воїнами від нападу хижаків.

Коли настали сутінки й усі повернулися до землянки, з’явився шаман, який жив окремо за кілька кілометрів. Це був високий худорлявий старий із запалими щоками й проникливими очима, які глибоко сиділи під навислими бровами. Незважаючи на порівняно теплу погоду, він був одягнений у довгу шубу, хутром назовні, із коміра й пояса якої на ремінцях звисали мідні й залізні бляхи та палички дивної форми, дуже потерті, що очевидно були принесені ще з материка й переходили від шамана до шамана. У руці він тримав невеликий бубон, прикрашений шкіряними червоними й чорними стрічками й залізними брязкальцями. Гостроконечна шапочка, на зразок скуфії, із майже облізлим хутром ховала його волосся. Вклонившись із гідністю вождеві й уважно оглянувши чужоземців та їхніх собак, які, побачивши дивно одягнену людину, глухо загарчали, шаман усівся окремо біля яскраво палаючого багаття і, відклавши бубон, простягнув до вогню свої кістляві руки, бормочучи якісь слова. За знаком вождя жінки подали шаманові чашку з молоком, яке він випив, спочатку бризнувши кілька крапель у вогонь.

Над багаттям на довгих паличках смажилася нарізана невеликими шматками оленина. Поряд варився суп, або, правильніше, соус, з оленини й бульб лілії в циліндричній дерев’яній посудині, в якій кипіння води підтримувалося за допомогою розпечених у багатті невеликих каменів. Одна жінка час від часу виймала з багаття розпечений камінь, користуючись двома паличками з наконечниками з кам’яних плиток, опускала його в посудину із юшкою, а інший камінь, який вже охолонув, витягала й клала в багаття.

Коли дрібно порізане м’ясо зварилося, вождеві, шаманові й гостям подали по чашці м’яса, политого юшкою, і дерев’яні виделки досить витонченої роботи. Але, скуштувавши юшку, мандрівники переконалися в повній відсутності солі. Онкілони, подібно до чукчів, не вживали її. Довелося дістати з торбин свою сіль, щоб посолити суп. Ця речовина теж пішла по руках; її почали куштувати, сподіваючись, що вона також солодка, як цукор, але потім довго відпльовувалися й не могли зрозуміти, нащо білі люди псують цією гидотою смачну юшку та м’ясо.

Після юшки подали смажене м’ясо й коржики з водяного горіха, вечеря закінчилася чашкою молока. Коли посуд було прибрано, прогоріле багаття зсунули зовсім убік, щоб очистити весь центральний квадрат для моління. У землянці запанувала напівтемрява, яку осявали червоним світлом вуглини, що ледь жевріли.

Під час вечері Амнундак розповів шаманові, як з’явилися білі люди на землі онкілонів, хто вони, що робили, як поразили оленя. Шаман слухав мовчки, киваючи головою й зрідка запитуючи. Після вечері, перед початком моління, він наказав вивести собак із оселі. Коли це було виконано, він усівся серед очищеної ділянки, оточеної колом глядачів, потім дістав із шкіряного мішечка, підвішеного до пояса, пучку білуватого порошку, висипав його на долоню й злизнув язиком. Горохов повідомив мандрівників, що це сушений мухомор, який камчадали, коряки й деякі інші народи вживають як наркотичний засіб, що викликає своєрідне сп’яніння.

Посидівши деякий час мовчки, із поглядом, пильно спрямованим на жевріючі вуглини багаття, шаман узяв бубон, провів по ньому рукою — і відразу залунали ледь чутні звуки туго натягнутої шкіри, що задзвеніла під пальцями. Під їх акомпанемент, що поступово посилювався, він заспівав спочатку повільно й напівголосно, гортанними звуками, потім дедалі швидше, поки спів і гудіння барабана не злилися в суцільний гул, з якого виривалися окремі слова, неначе крики. Шаман спочатку сидів, розгойдуючись назад і вперед, не відводячи погляду від вогню, але потім, дійшовши до нестями, підскочив і став кружляти на однім місці все швидше й швидше, продовжуючи бити в бубон і завиваючи. Його довга шуба й ремінці з бляхами й паличками при цьому обертанні відходили від тулуба і нарешті утворили три конуси, насаджених один на один і увінчаних конусом його шапки. Руки з бубном були підняті над шапкою й знаходилися в безперервному русі, бубон крутився, хитався, танцював, випускаючи голосне гудіння.

Аж ось пісня його різко обірвалася диким криком, шаман опустився на землю і, розкинувши руки та впустивши бубон, упав неначе в безпам’ять, яку ніхто не насмілюватися порушувати. Тонка струминка піни стікала з кутка рота по впалій щоці. Усі глядачі зберігали мовчання, і в землянці, яка щойно наповнювалася хаосом звуків, запанувала моторошна тиша. Навіть собаки, прив’язані за землянкою, гавкання яких час від часу вривалося в пісню шамана, замовкли.

Хвилин через п’ять шаман підвівся, випив піднесену йому чашку молока й потім тихим голосом вимовив кілька слів, які викликали в слухачів хвилювання й шепотіння. Вождь повторив їх голосно, а Горохов переклав:

— Духи неба повідали шаману, що на народ онкілонів чекає велике лихо.

Амнундак підняв руки до неба, але шаман зупинив його жестом й вимовив іще кілька слів. Радісний шепіт пробіг рядами глядачів, і вождь, опустивши руки, проголосив: