Розділ «Зустріч з онкілонами»

Амнундак зробив знак жінці зі зміями, і вона дістала зі скриньки, оббитої шкірою, невеликі дерев’яні чашки, наповнила їх молоком із бурдюка, що висів на стовпі, і подала одна за одною вождеві, який передав їх гостям. Залишивши останню собі, він, підносячи її до вуст, красивим жестом запропонував брати з нього приклад. У чашках виявилося густе оленяче молоко, трохи кисле, але смачне, у всякому разі для мандрівників, які вже давно не пили його. Чашки були наповнені ще раз, після чого жінка зняла з кілка підсмажене м’ясо, нарізала його кістяним ножем на товсті шматки й у дерев’яному коритці подала вождеві, який роздав по скибці кожному з гостей. Поки вони їли м’ясо, запиваючи молоком, Амнундак звернувся до населення землянки з промовою, змісту якої Горохов не второпав, бо вождь говорив надто швидко. Горюнов попросив вождя пояснити, що він сказав. Амнундак повільно, щоб Горохов міг перекладати кожне слово, розповів ось що:

— Наш народ, онкілони, багато років тому, змучений безперервними війнами з чукчами через оленячі пасовиська, вирішив піти від цих людей якнайдалі. Спочатку перейшли льодом на близькі острови, викопали землянки й стали жити спокійно. Але земля не сподобалася: влітку туман, взимку туман, весною туман, цілий рік туман. Люди почали мерти, олені також. І побачили люди, що птахи весною летять далі, на північ, а восени повертаються жирні. Надумали — підемо самі туди, куди птахи летять. Пішли раз — море не пустило, пішли вдруге — море замерзло погано, хуртовина поламала лід, багато народу й оленів потонуло. Дочекалися найхолоднішої зими, уперед послали розвідку. Лід міцний був. Усі пройшли й знайшли цю землю. Небагато залишилося людей, — мабуть, п’ятдесят було, а може й не було, не знаю.

Вождем на той час був великий шаман, який зцілював усі хвороби; він показав народу шлях на цю землю. Перед смертю він оголосив, що спокійно житимуть на цій землі онкілони доти, поки до них не приїдуть білі люди з Великої землі. І сказав він, що в руках у білих людей будуть громи й блискавки, неначе у властителів неба, які вбивають здалеку.

Коли ми побачили вас, перших білих людей, які прийшли до нас із Великої землі, ми пригадали слова старого шамана.