Розділ 53 Приречені

— Джареде?

— Так. Більше жодних убивств. Ніколи.

— Іяне?

— Життя покладу, захищаючи їх, Вандо.

— Джебе?

— Це мій дім. Хто не може жити за моїми правилами, буде змушений піти геть.

Я кивнула, в очах стояли сльози.

— Що ж, гаразд. Тоді до справи.

Очі Дока світилися. Він зробив надріз на шиї цілителя, аж поки не побачив срібне миготіння. Тоді він швидко відклав скальпель.

— Що тепер?

Я накрила його долоню своєю.

— Промацайте спинний гребінь… Відчуваєте? Відчуйте під пальцями обриси сегментів. Що ближче до передньої частини, то менші вони стають. О’кей, в кінці ви відчуєте три маленькі… обрубки. Намацали?

— Так, — видихнув він.

— Добре. Це передні паростки. Починайте з них. Тепер дуже лагідно заведіть палець під тільце. Знайдіть ряд ниточок, які відходять від тіла. Вони натягнуті, мов струни.

Док кивнув.

Я спрямовувала його рухи, навчила, як перерахувати вузлики, якщо виникнуть сумніви. У нас не було часу рахувати, бо кровотеча не вщухала. Я знала, що жінка, отямившись, обов’язково нам допоможе — повинні існувати ліки, щоб зупиняти кровотечу. Я допомогла Докові намацати найбільший вузлик.

— А тепер ніжно потріть. Легенько помасажуйте.

Від паніки голос Дока раптом став вищим на октаву.

— Воно рухається.

— Чудово — значить, ви все робите правильно. Дайте душі час забрати щупики, зачекайте, поки вона розслабиться, а тоді беріть у долоню.