Розділ 53 Приречені

Це забрало всього кілька секунд. Джаред затягнув обм’яклі тіла всередину, а Іян захряснув дверцята. Кілька секунд Іян дивився на мої заплакані очі, а тоді сів за кермо.

Я сіла поруч, і він знову взяв мене за руку.

— Вибач, Вандо. Я знаю, як тобі важко.

— Так.

Він і близько не уявляв, наскільки мені важко і скільки на те існує причин.

— Принаймні все минулося гладенько, — він ніжно стиснув мої пальці.— 3 тебе чудовий талісман.

Занадто гладенько. Обидва завдання ми виконали занадто ідеально, занадто швидко. Це все доля — вона мене підганяє.

Іян попрямував до шосе. За кілька хвилин з’явився добре знайомий яскравий знак. Я глибоко вдихнула й витерла очі.

— Іяне, зробиш мені послугу?

— Все що забажаєш.

— Хочу бутерброд.

— Без проблем, — засміявся він.

На стоянці ми помінялися місцями, і я під’їхала до віконечка.

— Що хочеш ти? — запитала я в Іяна.

— Нічого. Яке задоволення — спостерігати, як ти робиш щось для себе. Мабуть, уперше за увесь час.

Я не усміхнулася на його кпини. Оцей бутерброд для мене — останній обід засудженого на страту, останнє бажання приреченого. Я більше ніколи не вийду з печер.

— А ти, Джареде?

— Дві порції того, що й ти.

Тож я замовила три чізбургери, три порції картоплі фрі та три полуничні коктейлі.

Ми Іяном знову помінялися місцями, щоб я могла спокійно поїсти, поки він вестиме фургон.