Розділ 53 Приречені

— Бр-р-р, — скривився він, спостерігаючи за тим, як я вмочаю картоплю фрі у полуничний коктейль.

— Спробуй, це дуже смачно, — я запропонувала йому щедро вимочену в коктейлі соломинку.

Він знизав плечима й ковтнув.

— Цікаво…

Я розсміялася.

— Мелані також вважає, що це гидота.

Саме тому я й виробила в собі звичку їсти саме так. Сміхота, як я зі шкіри пнулася, щоб їй дозолити.

Насправді я зовсім не зголодніла, просто закортіло наостанок оживити в пам’яті знайомий смак і запах. Іян доїв за мною половину чізбургера.

Додому ми доїхали без пригод. Не помітили ніяких ознак стеження чи шукачів. Можливо, всі зникнення списали на збіг обставин. А може, дійшли висновку, що блукати пустелею небезпечно: якщо довго вештатися тут, то рано чи пізно це на тобі окошиться. На Планеті Туманів існувала схожа приказка: «Перетни самотою забагато крижаних пустель — і станеш харчем для пазурзвіра». Кострубатий переклад. На мові ведмедів це звучало краще.

Удома на нас чекав цілий прийом.

Я несміливо усміхнулася друзям: Труді, Джефрі, Гітові та Гайді. Ряди справжніх друзів поріділи — не було Волтера і Веза, та й Лілі кудись поділася. Гірко. Може, мені й не хочеться жити на цій сумній планеті, де так багато смертей? Може, небуття краще?

Мене зажурило ще дещо… Люсина, Рід і Віолетта стояли поруч із Лейсі та жваво розмовляли, ставили запитання. На руках Лейсі сидів Фрідом, який так зрадів, що його допустили до розмови дорослих, аж навіть не намагався злізти.

Мені й наблизитися не давали до дитини, а Лейсі вже стала своєю. Гідною довіри.

Ми попрямували до південного тунелю. Іян із Джаредом пихтіли й хилилися під вагою цілителів. Іянові дістався важчий тягар — чоловік, і з його обличчя аж струменів піт. Джеб загнав усіх у печеру й попрямував за нами.

Док чекав на нас у лікарні, неуважливо потираючи руки, мовби мив їх.

Час спливає так швидко! Світилася яскрава лампа. Цілителям дали «Знеболювальне» й уклали на ліжка долілиць. Джаред показав Іянові, як активувати кріоконтейнери. Їх тримали напоготові, й Іян кривився — з контейнера потягнуло крижаним холодом. Док приготував усі необхідні ліки й зі скальпелем у руках стояв над жінкою.

— Вандо? — звернувся він до мене.

Моє серце краялося від болю.

— Доку, ви присягаєтеся? Ви виконаєте всі мої умови? Присягніться власним життям.

— Так, я пристаю на всі твої умови, Вандо. Присягаюся.