Нерозраджена
— Привіт, Вандрівнице! Проходь і сідай. Почувайся як удома.
Я стояла, вагаючись, на порозі кабінету своєї розрадниці — одна нога там, друга тут.
Розрадниця ледь помітно усміхнулася — очевидячки, моє вагання видалося їй кумедним. За місяці практики мені стало набагато легше читати з виразу облич: тепер я розрізняла найтонші зміни, найменші порухи м’язів. На лиці розрадниці водночас прозирало розчарування через те, що мені й досі ніяково до неї приходити.
Зітхнувши, я неохоче зайшла до маленької яскраво освітленої кімнати і присіла на своє звичне місце — на м’яке червоне крісло, що стояло у найвіддаленішому кутку кабінету.
Розрадниця піджала губи.
Аби не зустрічатися з нею поглядом, я задивилася у розчинене вікно на хмари, що пропливали на тлі сонячного диска. Кімната була сповнена тонкого запаху солоної морської води.
— Що ж, Вандрівнице, давненько ти у мене не була.
Я винувато підвела очі.
— Щодо минулого разу… я вам надіслала повідомлення, що не прийду. Один мій студент попросив додаткового заняття…
— Так, знаю, — і знову на її губах з’явилася ота ледь помітна посмішка, — я отримала твоє повідомлення.
Як на літню жінку, вона вирізнялася тією привабливістю, яку люди набувають з роками. У її волоссі майнула природна сивина; воно було м’яким і радше білявим, аніж сріблястим, зібраним на маківці у довгий хвіст. Очі були незвичного зеленого кольору — я ще ні в кого таких не бачила.
— Вибачте, — промовила я, бо вона, здавалося, чекала на відповідь.
— Та нічого. Я розумію. Тобі важко сюди приходити. Тобі б дуже хотілося, аби в цьому не було потреби. Раніше так і було. А зараз ця необхідність тебе лякає.
Я втупила очі в дерев’яну підлогу.
— Так, розраднице.
— Я точно пам’ятаю, що просила називати мене Кеті.
— Так… Кеті.
Вона легенько засміялася.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Господиня» автора Стефені Маєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 5 Нерозраджена“ на сторінці 1. Приємного читання.