Допит
Склавши руки в замок за головою, Джеб задумливо роздивлявся темну стелю. Було очевидно, що він налаштований на розмову.
— Я багато міркував над тим, як це — спійматися. Неодноразово бачив, як попадалися інші, кілька разів майже зловився сам. Як то воно буде, цікаво? Чи боляче, коли тобі в голову пхають щось чужорідне? Якось я спостерігав за процесом…
Мої очі розширилися від подиву, але Джеб не дивився у мій бік.
— Мені здається, ви спершу даєте людям якесь знеболювальне, проте це лише здогад. Ніхто не кричить і не стогне, тож, мабуть, це не дуже боляче.
Я зморщила носа. Ні, біль — це людські методи.
— Цікаво було послухати, що ти розповідала малому.
Я насторожилася, і він засміявся.
— Так, я слухав. Підслуховував. Зізнаюся. Але не каюся — воно було того варте. І з Джеймі ти розмовляєш зовсім по-іншому. Мені так припали до душі твої кажани, квіти й павуки! Тут є над чим помізкувати. Мене завжди захоплювали неймовірні, позаземні історії, наукова фантастика і все таке. Я не читав — я ковтав їх. І малий такий самий — він перечитав усі мої книжки двічі, а то й тричі. Мабуть, у захваті — дізнався щось новеньке. Мені так точно сподобалося. Ти гарна оповідачка.
Я опустила очі додолу, проте відчула, що мовби пом’якшилась, трохи послабила оборону. Як і будь-хто у такому емоційному тілі, я ловилася на лестощі.
— Тут усі думають, що ти навмисно нас вистежила, аби потім здати шукачам.
Від цих слів моє тіло наче прошило струмом. Щелепи звело, я прикусила язик. І відчула смак крові.
— А як іще можна пояснити твою появу? — провадив він, не звертаючи уваги. — Але вони просто в пастці стереотипів. Я єдиний, у кого виникають запитання… Єдиний, хто запитує себе, що ж це за план такий — вандрувати пустелею без жодних шляхів для відступу? — він хихикнув. — Вандри — це, здається, твій фах, еге ж, Вандрівнице?
Нахилившись, він підштрикнув мене ліктем. Геть-чисто розгубившись, я не знала, куди подіти очі. Джеб знову засміявся.
— Ще б трохи, і твій план увінчався б чистісіньким самогубством — така моя думка. А це вже точно не методи шукачів. Давай мислити логічно: якщо за тобою не йшла група підтримки, жодних ознак якої я не знайшов, тоді в тебе була якась інша мета. Ти не дуже балакуча, відколи сюди потрапила, — лише зараз заговорила, до малого. Я чув, як ти з ним розмовляла, і здається мені, що ти мало не померла в тій пустелі саме через те, що до смерті хотіла знайти і малого, і Джареда.
Я заплющила очі.
— Але навіщо це робити тобі? — запитав Джеб, не чекаючи відповіді, а просто міркуючи вголос. — Ось як мені здається: або ти справді гарна акторка — супершукачка, представниця нового покоління, вправнішого за попередній, — і в тебе такий складний план, що мені його не розгадати, — або ти не прикидаєшся. Перший варіант занадто надуманий. Я його не приймаю. Але якщо ти не прикидаєшся…
Він зробив невеличку паузу.
— Я провів чимало часу, спостерігаючи за твоїми побратимами. Чекав, що вони от-от зміняться, припинять удавати з себе людей, тому що не буде більше перед ким прикидатися. Я все чекав і спостерігав, а вони не змінювалися. Далі жили з родинами своїх тіл, за гарної погоди ходили на пікніки, ростили квіти, малювали картини… У мене майнула думка, що ви перетворюєтеся на свого роду людей. Що ми, зрештою, теж впливаємо на вас…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Господиня» автора Стефені Маєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 22 Допит“ на сторінці 1. Приємного читання.