Розділ 6 Переслідування

Переслідування

Нарешті світло за вікном почало згасати. День, спекотний як на березень, тривав і тривав, ніби не бажаючи закінчуватися і дарувати мені свободу.

Я шморгнула носом і зав’язала ще один вузлик на вологій хустинці.

— Кеті, у вас, певно, є інші обов’язки. Курт хвилюватиметься, що вас так довго нема.

— Він зрозуміє.

— Я не можу сидіти тут вічно. А до рішення ми з вами так і не наблизилися.

— Швидкі рішення — не мій фах. Отже, ти відмовляєшся від нового носія…

— Відмовляюся.

— Тоді май терпіння.

Від розчарування я зціпила зуби.

— Зі сторонньою допомогою, — мовила розрадниця, — все було б набагато швидше і легше.

— Я приходитиму до вас частіше, обіцяю.

— Це не зовсім те, що я маю на увазі, хоча й на це теж сподіваюся.

— Ви маєте на увазі допомогу… не вашу? — я стенула плечима на саму думку, що сьогоднішнє приниження мені доведеться пережити вдруге з незнайомцем. — Я впевнена, ваша кваліфікація не нижча, ніж у інших розрадників, — ба навіть вища.

— Я не іншого розрадника мала на увазі,— сидячи в кріслі, Кеті перемістила вагу з однієї ноги на другу й акуратно потягнулася. — Скільки у тебе друзів, Вандрівнице?

— З ким я спілкуюся на роботі? Майже щодня я бачусь із кількома викладачами, а після занять перемовляюся з деякими студентами…

— А поза університетом?

Я витріщилася на неї, нічого не розуміючи.

— Носіям-людям потрібне спілкування. Та й ти не звикла до самотності, люба. Ти поділяла думки цілої планети…