Розділ 34 Похорон

Похорон

Джаред гойднувся вперед — геть від мене. Кулак його смачно врізався Кайлові в щелепу.

Кайл тільки закотив очі, рот його розтулився.

На кілька секунд у печері запанувала цілковита тиша.

— Гм, — мовив Док рівним голосом, — з медичної точки зору це було не зовсім доречно.

— Зате мені стало легше, — похмуро відповів Джаред.

Док ледь помітно усміхнувся:

— Що ж, гадаю, ще кілька хвилин непритомності не завдадуть йому непоправної шкоди.

Док знову зазирнув Кайлові в зіниці, поміряв пульс…

— Що трапилося? — запитав мене Вез пошепки.

— Кайл намагався вбити цю істоту, — відповів Джаред, не встигла я й рота розтулити. — Невже хтось здивований?

— Він не хотів… — пробурмотіла я.

Вез поглянув на Джареда.

— Здається, альтруїзм дається їй значно краще, ніж брехня, — зауважив Джаред.

— Ти навмисне намагаєшся мене розізлити? — не витримала я. Терпець мені урвався. Скільки вже я не спала? Гірше за ногу боліла тільки голова. При кожному подиху кололо в боці. Вперше в житті я з подивом усвідомила, що злюся, злюся по-справжньому. — Якщо так, то вітаю — тобі вдалося!

Джаред і Вез вражено витріщилися на мене. Певна, якби я могла бачити обличчя інших, то, мабуть, прочитала б на них такий самий вираз. Ну, може, не в Джеба: він непроникний, як гравець у покер.

— Я — жінка, — ображено мовила я, — і мені діє на нерви, коли мене називають «істотою».

Джаред здивовано кліпнув, а тоді його обличчя знов застигло.

— З якого дива? Бо ти в тілі жінки?