Розділ 7 Сутичка

Сутичка

— Слухаю вас, Обличчями До Сонця, — мовила я, вдячна піднятій руці, що урвала мою лекцію. Цього разу за своєю кафедрою я почувалася не так затишно, як завжди. Моїм справжнім козирем, так би мовити, дипломом, що давав мені право на викладання, був мій особистий досвід, з якого я зазвичай і черпала інформацію — моя ж бо господиня, яка змалечку була в бігах, майже не отримала того, що називається освітою. За весь семестр мені ще не траплялося оповідати про світ, про який у мене б не було спогадів. Земля стала першим. І мої слухачі відчували відмінність.

— Вибачте, що перебиваю, але… — сивочолий студент завагався, не знаючи, як найкраще сформулювати запитання. — Я не зовсім розумію. Поглиначі вогню… вони ковтали дим, наче їжу, спалюючи мандрівні квіти? — він намагався притлумити жах, що бринів у голосі. Одна душа не має права судити іншу. Але, зважаючи на те, що він жив на Планеті Квітів, його надмірна реакція на долю подібної життєвої форми з іншого світу не здивувала мене.

Я ніколи не могла зрозуміти тих душ, які переймалися лише справами власних світів і не цікавилися, що відбувається на інших планетах. Хоча, звісно, Обличчями До Сонця міг спати у кріоконтейнері, коли Світ Вогню наробив ґвалту.

— Так, вони отримують із диму необхідні поживні речовини. Це і є найбільшою проблемою і протиріччям Світу Вогню. І причиною, чому його досі остаточно не заселили, хоча для повної його асиміляції було достатньо часу. А ще там великий відсоток міграції.

Коли відкрили Світ Вогню, то спочатку вважалося, що єдині розумні істоти там — це поглиначі вогню. Так склалося в їхній культурі, що поглиначі вогню вважали мандрівні квіти нижчими за себе. Тож знадобилося чимало часу, навіть після окупації, аби душі усвідомили, що нищать розумних істот. Відтоді дослідники Світу Вогню докладають всі зусилля для того, аби знайти харчові замінники для поглиначів вогню. Туди вже відіслали павуків, але відстань між планетами — сотні світлових років. Коли проблема буде вирішена, — а я впевнена, що це станеться зовсім скоро, — є надія, що мандрівні квіти також будуть асимільовані. А тим часом жорстокість на планеті значно знизилася, зменшилася кількість… е-е-е… спалених заживо тощо.

— Як вони можуть… — Обличчями До Сонця замовк на півслові, не в змозі договорити.

Думку Обличчями До Сонця довершив інший голос.

— Ця екосистема видається надзвичайно жорстокою. Чому цю планету не залишили?

— Питання, звісно, розглядалося, Роберте. Але ми так просто не залишаємо планети. Світ Вогню — домівка для багатьох душ. Їх не можна виселити проти їхньої волі,— я відвела погляд убік, на свої нотатки, намагаючись покласти край сторонній дискусії.

— Але це варварство!

Фізично Роберт був молодший за більшість студентів — приблизно одного віку зі мною — і справжня дитина за своєю сутністю. Земля — його перший світ: матір була мешканкою Землі, перш ніж пожертвувала собою, — і він дивився на речі не так, як старші душі, котрі чимало помандрували. Я не уявляла, як це — одразу, без попереднього досвіду, народитися в світі приголомшливих почуттів та емоцій людських носіїв. Мабуть, важко бути об’єктивним. Я намагалася не забувати про це і виявляти особливу терплячість, відповідаючи на його запитання.

— Кожен світ — це унікальний досвід. Поки не поживеш у ньому, ніколи повністю не збагнеш…

— Але ви ніколи не жили в Світі Вогню, — перебив він мене. — І повинні б відчувати те саме, що і я… Хіба, звісно, у вас були інші причини відмовитися від цієї планети… Окрім неї, ви побували майже всюди.

— Вибір планети, Роберте, є дуже приватним рішенням, і колись ти в тому переконаєшся, — тон, із яким я промовила ці слова, остаточно закрив тему.

«Чому ти недоговорюєш? Ти ж сама вважаєш, що це варварство, що це жорстоко і неправильно. Хоч і сміховинно, якщо тебе цікавить моя думка. Ви ж самі поводитеся не краще! У чому річ? Тобі соромно зізнатися, що ти підтримуєш Роберта? Бо в ньому більше людського, ніж у решти?»

Мелані, до якої повернувся голос, ставала украй нестерпною. Як я можу зосередитися на роботі, коли в голові весь час лунають її репліки?

На стільці позаду Роберта ворухнулася чорна тінь.

Шукачка, незмінно одягнена в усе чорне, гойднулася вперед, раптово зацікавившись темою розмови.