Розділ 42 Примус

Примус

Щелепа Іяна відвисла.

— Тебе… що?

— Поясню за хвилину. Я знаю, що це несправедливо щодо тебе, але… будь ласка. Просто поцілуй мене.

— А тебе це не засмутить? Мелані не протестуватиме?

— Іяне! — вигукнула я. — Будь ласка!

Він збентежено обняв мене за талію й притягнув до себе. Його обличчя було таке стривожене, що на якусь мить мені здалося: нічого не вийде. Мені романтика ні до чого, а от йому…

Він автоматично заплющив очі, нахиляючись уперед. Його вуста легенько торкнулися моїх, а тоді Іян відсторонився й глянув на мене так само тривожно.

Нічого.

— Ні. Іяне, по-справжньому поцілуй мене. Так… так, ніби ти напрошуєшся на ляпас. Утямив?

— Ні. Що таке? Спочатку поясни мені.

Я закинула руки йому за шию. Відчуття було дивне. Я не знала, як правильно поводитися. Отож стала на пальчики й прихилила Іянову голову до себе, поки не дотягнулася вустами до його вуст.

З якимсь іншим видом нічого б не вийшло. У них свідомість так не підкоряється пориву плоті. Інші види завжди співвідносять бажання плоті з реальними можливостями. Але Іян був людиною, і його тіло відгукнулося.

Мої вуста притиснулися до Іянових, і я міцніше обхопила його шию руками, коли він хотів відсунутися. Керуючись спогадами, я спробувала відтворити його попередній поцілунок. Його губи розімкнулися — і я відчула дивну радість перемоги. Я прикусила нижню губу Іяна і здивувалася, почувши низький шалений стогін, що здивовано вихопився з його горла.

Після цього мені вже нічого не потрібно було робити. Рука Іяна обхопила мене за потилицю, друга притиснула так тісно, що стало важко дихати. Я засапалася, але й він засапався. Наші дихання злилися. Кам’яна стіна врізалася мені в спину. Іян скористався з цього і притис мене ще дужче. Наші тіла цілком переплелись.

Ми були такі близькі, що з двох майже стали одним.

Тільки ми.

І більш нікого.

Самі.