Розділ 28 Необізнаність

Необізнаність

Прокинувшись у цілковитій темряві, я не могла втямити, де я. За останні кілька місяців я звикла, що зранку мене будить сонце. Спочатку я подумала, що й досі ніч, а тоді щоку запекло, а спина заболіла, і я одразу все згадала.

Поряд хтось дихав — тихо й рівно. Це аніскілечки не налякало мене: звук був чудово мені знайомий. Мене зовсім не здивувало, що Джеймі прокрався назад і ліг спати біля мене.

Може, його розбудила переміна в моєму диханні; а може, ми просто звикли засинати й прокидатися разом. Але не минуло й кількох секунд відтоді, як я прокинулася, а Джеймі вже солодко позіхнув.

— Вандо? — прошепотів він.

— Я тут.

Він полегшено зітхнув.

— Як тут темно! — мовив Джеймі.

— Так.

— Як гадаєш, уже сніданок?

— Не знаю.

— Я голодний. Ходімо поглянемо.

Я не відповіла.

Він правильно сприйняв моє мовчання — за відмову.

— Ти не маєш тут ховатися, Вандо, — мовив він щиро, так і не дочекавшись від мене ні слова. — Минулої ночі я побалакав із Джаредом. Він більше не чіплятиметься до тебе — він пообіцяв.

Я ледве стримала посмішку. Чіплятися до мене!

— Ти підеш зі мною? — не вгавав Джеймі. Його рука потягнулася до моєї.

— А ти справді хочеш? — запитала я тихо.

— Справді. Все буде так, як раніше.