Розділ 53 Приречені

Наступного дня Джеб улаштував їй звичну екскурсію, крізь зуби пояснюючи, як ми тут живемо. Проходячи повз кухню, де ми з Іяном і Джеймі саме обідали, він виразно подивився на мене, немов запитуючи: «Чому ти не дозволила Аарону пристрелити її, коли ще була можливість?»

Назирці за Лейсі ходив цілий натовп: кожен хотів побачити на власні очі диво. Здавалося, нікого не хвилює її… важкий характер — їй усі раділи. Всюди і завжди. І знову я заревнувала. Дурниці, звісно, — вона людина, втілення надії. Тут її домівка. Мене не буде, а вона зостанеться.

«Пощастило тобі», — саркастично прошепотіла Мелані.

Балакати з Іяном і Джеймі про те, що сталося, виявилося куди простіше, ніж я очікувала.

Жоден із них, із різних причин, не здогадувався і навіть не запідозрив, що мені доведеться зникнути.

З Джеймі все було зрозуміло. Більш ніж будь-хто інший він сприймав нас із Мелані як єдине ціле. Своїм юним відкритим розумом він легко осягнув існування двох особистостей в одному тілі як факт. Для нього ми були різними людьми, він відчував присутність Мел так само, як і я. Він не сумував за нею, бо знав, що вона завжди поруч, тому й не бачив необхідності в моєму зникненні.

Не розумію, чому цього не міг осягнути Іян. Можливо, його вразили ті зміни, які тепер очікують на людство? Якщо раніше виживанці тремтіли на саму думку проте, що їх упіймають, то тепер стало зрозуміло, що фінальну крапку ставити зарано. З’явився спосіб повернутися. Те, що я врятувала шукачку, здавалося Іянові цілком природним — це відповідало його уявленню про мене. Можливо, він не помилявся.

А може, в нього просто забракло часу все обміркувати й побачити очевидне — його відволікли. Відволікай й розізлили.

— Слід було давним-давно його придушити, — буркотів Іян, пакуючи речі для останньої вилазки… Я намагалася про це не думати. — Ні, краще б мати втопила його одразу ж по народженні!

— Він — твій брат.

— Не розумію, чому ти його захищаєш. Хочеш, щоб я почувався ще гірше?

На Кайла лютилися всі. Губи Джареда стиснулися в тонку злісну лінію, а Джеб останнім часом не розлучався з рушницею.

Джеб нетерпляче готувався до вилазки — його першої з часу моєї появи тут, до того ж йому кортіло побачити зблизька космодром. Але тепер, коли Кайл підставив нас усіх, Джеб відчував, що його обов’язок — залишитися в печерах. А він страшенно дратувався, коли щось псувало його плани.

— Застряв тут із цією… — бурмотів він собі під носа, погладжуючи дуло рушниці. Здається, він був не в захваті від нового члена нашої родини. — Знову проґавлю всі розваги, — сплюнув він.

Ми всі знали, куди подався Кайл. Тільки-но до нього дійшло, що шукачка якимось магічним чином перетворилася на Лейсі, він одразу ж вислизнув через чорний хід. Замість зібрати однодумців і вимагати страти шукачки (я не випускала кріоконтейнера з рук — навіть дрімала, поклавши на нього долоню), Кайл мов крізь землю провалився, а Джеб швидко втихомирив решту невдоволених.

Джаред помітив, що бракує джипа, а Іян логічно пов’язав ці два зникнення.

— Він поїхав по Джоді,— простогнав Іян. — Що далі?

Надія і відчай. Я дала їм перше, Кайл — друге. Невже через нього все зійде нанівець?

Джаред із Джебом хотіли відкласти вилазку, допоки не з’ясується, що з Кайлом усе гаразд — у кращому разі на це знадобиться щонайменше три дні, якщо Джоді досі в Орегоні. І якщо він зможе її там знайти.

Взагалі-то є ще одна печера, куди можна евакуюватися. Але вона набагато менша і без води, тому годиться лише для тимчасового перебування. Отож усі гаряче дискутували, чи починати переїзд уже, чи ще зачекати.