Розділ 28 Необізнаність

Нарешті я помітила Шерон — вона сиділа в найдальшому кутку, як завжди, занурена в себе. Повільно їла сніданок, а по її щоках одна по одній котилися рясні сльози. Вони падали в тарілку, але, здавалося, Шерон зовсім цього не помічає.

— Щось із Доком? — злякано прошепотіла я до Джеймі. Можливо, у мене параноя, і я тут ні до чого. Сумна атмосфера в печері, здається, викликана чимось іншим — тим, що від мене приховали. Може, саме тому всі були такі зайняті? Невже нещасний випадок?

Перш ніж відповісти, Джеймі подивився на Шерон і зітхнув.

— Ні, з Доком усе гаразд.

— А з тіткою Меґґі? Вона поранена?

Джеймі похитав головою.

— А де Волтер? — запитала я досі пошепки. Мене з’їдала тривога на саму тільки думку про те, що з кимсь із моїх товаришів — навіть якщо вони мене ненавидять — трапилося нещастя.

— Не знаю. Але я впевнений, що з ним усе гаразд.

Тільки тоді я усвідомила, що Джеймі був такий самий сумний, як і всі.

— Що таке, Джеймі? Чому ти зажурився?

Джеймі втупився в яєчню — їв її повільно й неохоче і мовчав.

Мовчки все доїв. Я спробувала підсунути йому ще й свою порцію, але отримала у відповідь такий обурений погляд, що одразу ж забрала миску назад і, не опираючись, доїла все сама.

Ми віднесли миски у велику пластмасову діжку для миття посуду. Вона була повна, тож я зняла її зі стільниці. Не знаю, що коїться сьогодні в печерах, та мені краще тихенько піти й помити посуд.

Джеймі не відставав, очі його були тривожні. Мене це не радувало. Раптом щось станеться, то тільки бракувало Джеймі в ролі мого охоронця. Але скоро потреба в цьому відпала — ми обігнули велику грядку, і з-за рогу вийшов мій звичний охоронець.

Іян був із ніг до голови брудний: вимащений болотом і мокрий від поту. Коричневі смуги на обличчі зовсім не приховували його втоми. Я не здивувалася, коли побачила, що він так само не в гуморі, як і всі. Натомість мене зацікавило походження бруду. Колір його відрізнявся від червонуватого пороху в печерах — отже, вранці Іян виходив.

— Ось ви де! — пробурмотів він, побачивши нас. Швидко рушив до нас, скорочуючи відстань широкими кроками. Наблизившись, він не зупинився, а підхопив мене попід лікоть й підштовхнув уперед. — Заскочмо сюди на хвильку.

Він потягнув мене до східного поля, де вже майже достигла кукурудза. Ми просто зайшли за ріг, щоб заховатися. Долоня Джеймі м’яко лягла мені на руку.

Приблизно за півхвилини у великій печері почулися голоси. Не шумні, а радше сумні та пригнічені, як зранку були обличчя людей. Голоси наблизилися до ущелини, де ми ховались, і рука Іяна на моєму лікті напружилася, пальці натиснули на ямку над кісточкою. По голосах я впізнала Кайла і Джареда. Мелані спробувала вирватися з-під мого контролю, а в мене не було сил опиратися. Ми обоє хотіли знову побачити Джаредове обличчя. Добре, що Іян притримав нас.

— …навіщо ми тільки йому дозволяємо? Це кінець, — , казав Джаред.

— Він справді сподівався, що цього разу все вийде. Був такий упевнений… Що ж. Якщо колись він таки зрозуміє, що й до чого, це окупить усі старання, — не погодився Кайл.