Розділ 28 Необізнаність

«Мел, невже так краще?»

«Не знаю», — Мелані розривалася. Вона знала, що в цій ситуації не може бути об’єктивною, і водночас бажала побачити Джареда.

«Ти ж знаєш, що це божевілля».

«Не таке вже й божевілля порівняно з твоїм бажанням побачити його».

— Гаразд, Джеймі,— погодилась я. — Але пообіцяй, що не засмучуватимешся, якщо так, як раніше, не буде, гаразд? Якщо хтось раптом… Не дивуйся.

— Все буде добре. Ось побачиш.

Я слухняно побрела за ним вздовж темного коридору; він досі тримав мене за руку. Ми зайшли у велику печеру з грядкою, і я внутрішньо напружилась: як люди відреагують на моє повернення? Хто знає, про що вони говорили, поки я спала?

На городі нікого не було, хоча сонце підбилося високо в ранковому небі. Промені віддзеркалювалися від сотень люстерок і сліпили мене.

Менш за все Джеймі цікавила порожня печера. Він прикипів очима до мого обличчя. Коли промінь упав мені на щоку, Джеймі аж засичав крізь зуби.

— Ох! — не витримав він. — Як ти? Тобі боляче?

Я легенько торкнулася обличчя. Шкіра була пошерхлою — кров на щоці запеклася. Під пальцями рана одразу запульсувала.

— Все гаразд, — прошепотіла я; на сам вигляд порожньої печери стало якось моторошно — хотілося говорити якнайтихіше. — А де всі?

Джеймі знизав плечима, не відриваючи напруженого погляду від мого обличчя.

— Мабуть, зайняті,— він не понизив голосу.

Це нагадало мені про вчорашній вечір, про таємницю, яку він відмовився розкривати. Брови мої зійшлися на переніссі.

«Як гадаєш, що він од нас приховує?»

«Ти знаєш рівно стільки, скільки й я, Вандо».

«Але ти людина. Хіба в тебе не розвинута інтуїція чи що там?»

«Інтуїція? Моя інтуїція підказує мені, що ми не так добре вивчили печери, як нам здавалося», — зронила Мелані.

Ми зважили її зловісні слова.