Розділ 28 Необізнаність

Іян насупився — йому це не сподобалося. Але він підвівся і рушив до коридору, який вів на склад. Майдан був знову переповнений людьми — сумними, з потупленими долі очима.

Коли ми опинилися на самоті в темному тунелі, я знову спробувала розпитати свого супутника.

— Іяне, для чого все це? Що довше я живу, то гірше буде Джеймі потім. Зрештою, хіба для нього не буде краще, якщо…

— Вандо, ліпше мовчи. Ми ж не звірі. Твоя смерть не обов’язкова.

— Тебе я не вважаю звіром, — мовила я тихо.

— Дякую. Не сприймай це як обвинувачення. Навіть якби ти так вважала, я б не здивувався.

На цьому наша розмова обірвалася: ми обоє побачили тьмяне миготливе світло, що лилося з-за рогу.

— Ш-ш-ш! — видихнув Іян. — Чекай тут.

Він лагідно стиснув моє плече, намагаючись втримати мене на місці. А тоді рушив уперед, навіть не намагаючись приховати гучних кроків. За мить він зник за рогом.

— Джареде? — в голосі Іяна почувся вдаваний подив.

Серце в грудях стиснулося — радше від болю, аніж від страху.

— Я знаю, що вона з тобою, — відгукнувся Джаред так голосно, що й на майдані, мабуть, почули. — Ну, де ти? Виходь, — насмішкувато погукав він грубим голосом.