Розділ 28 Необізнаність

Яка полегша, що з кухні долинув звичний гомін! Мені не хотілося бачити нікого — змагало тільки хворобливе бажання побачити Джареда, — але порожні коридори, вкупі з таємницями Джеймі, навіювали тривогу.

Кухня була напівпорожня — незвична картина для такої пори. Та я зовсім не звернула на це уваги: апетитний аромат, який долинав із печі, витіснив усі думки.

— О-о! — застогнав Джеймі.— Яєчня!

Він прискорив крок, і мені зовсім не хотілося пасти задніх. Насилу стримуючи бурчання у животі, ми мало не бігли до тумби біля печі, де стояла Люсина з пластиковим черпаком у руках. Зазвичай за сніданком кожен брав собі сам, але тоді на сніданок подавали тверді балабухи хліба.

Люсина дивилася тільки на Джеймі:

— Годину тому було ще смачніше.

— Все одно смакота, — палко заперечив Джеймі.— Уже всі поснідали?

— Майже. Здається, ще тацю віднесли Доку та… — Люсина не договорила, і її погляд вперше зупинився на мені; Джеймі теж поглянув на мене. На обличчі Люсини майнув якийсь вираз, але я не встигла його розгадати — він одразу ж змінився іншим: Люсина зауважила синці в мене на обличчі.

— Багато ще залишилося? — запитав Джеймі. Радість у голосі тепер була силувана.

Люсина схилилася над пічкою і з розжареного каміння черпаком потягнула до себе сковорідку.

— А скільки ти хочеш, Джеймі? Тут іще багато, — мовила вона, не обертаючись.

— Уявіть, що я Кайл, — сказав він, сміючись.

— Ось тобі порція як для Кайла, — мовила Люсина, та коли вона усміхнулася, в її очах з’явився смуток.

Вона з гіркою наповнила глибоку супову миску жорсткуватим омлетом, випросталася й подала Джеймі.

Тоді знову подивилася на мене, і я зрозуміла, що означав цей погляд.

— Сядьмо ось там, Джеймі,— сказала я, відтягуючи його від тумби.

Він здивовано витріщився на мене.

— А ти що, не хочеш?

— Ні, я… — я саме збиралася сказати «не голодна», коли шлунок проти волі забурчав.

— Вандо? — Джеймі поглянув спершу на мене, а тоді на Люсину, яка схрестила руки на грудях.