Розділ 28 Необізнаність

— Наглянь за Бандою.

— Обов’язково.

Джеймі пошкандибав геть, раз у раз озираючись, аж поки не завернув ув інший тунель.

— Давай сюди, — сказав Іян, забираючи в мене діжку з посудом — я й рота не встигла розтулити.

— Мені не важко, — зронила я.

Він знову всміхнувся.

— Не стояти ж мені з порожніми руками, поки ти тягаєш тягарі. Спишемо це на галантність. Ходімо відпочинемо, поки на обрії не розвидніє.

Занепокоєна словами Іяна, я мовчки пішла за ним. Звідки така галантність щодо мене?

Ми дійшли до кукурудзяного поля — Іян не сповільнив кроку, а зайшов між високі стеблини. Я прямувала слідом, поки він не зупинився посеред поля, відставив убік діжку з посудом й розлігся на землі.

— Тут нас точно не знайдуть, — мовила я і сіла на землю, схрестивши ноги. — А як же робота?

— Ти забагато працюєш, Вандо. Тільки ти не береш вихідних.

— Так у мене завжди є чим зайняти руки, — буркнула я.

— Сьогодні у всіх вихідний, відпочинь і ти.

Я з цікавістю подивилася на Іяна. Сонячне світло, відбиваючись од дзеркал, просочувалося крізь стебла й смугами падало на Іянове обличчя, яке стало смугастим як зебра. Проте навіть тіні й болото на блідому обличчі не приховали втоми.

— Ти, мабуть, добре потрудився.

Іян примружив очі.

— А зараз відпочиваю.

— Джеймі так і не розповів мені, що тут діється, — пробурмотіла я.

— І я не розповім, — зітхнув він. — Тобі й не варто знати.

Я опустила очі, роздивляючись темно-буру землю, а в нутрі моєму все стиснулося. Нічого не відати — хіба може бути щось гірше? Я спробувала уявити — і не змогла. А зрештою, може, мені бракує уяви.