Розділ 28 Необізнаність

— Це несправедливо, — мовив Іян, помовчавши, — я-бо не можу відповісти на твоє запитання, але сам хотів би дещо запитати. Можна?

Я радо погодилася:

— Давай.

Він заговорив не зразу, тому я підвела погляд — чого він вагається? Тепер він опустив очі й роздивлявся брудні смуги на долонях.

— Я знаю, що ти не вмієш брехати. Вже переконався, — сказав він тихо. — Хай що ти відповіси, я тобі повірю.

Я мовчки чекала, а він і далі вивчав болото на своїх руках.

— Спочатку я не купився на Джебову теорію, але вони з Доком переконані, що… Вандо! — мовив він і зазирнув мені в очі.— Вона досі тут? Дівчина, в чиєму тілі ти перебуваєш?

Це вже не таємниця: і Джеймі, і Джеб знають правду. Та й яка різниця? Я довірю Іяну — він не вибовкає і не поставить під загрозу моє життя.

— Так, — відповіла я. — Мелані досі тут.

Він повільно кивнув.

— І як воно? Тобі? Їй?

— Це… складно для нас обох. Спочатку я була ладна зробити що завгодно, тільки б вона зникла, як мала. А тепер… тепер я до неї звикла, — я сухо всміхнулася. — Іноді приємно мати товариство. Їй важче. Вона немовби в’язень. Замкнена у моїй свідомості. Однак вона надає перевагу ув’язненню перед небуттям.

— Я й не знав, що є вибір.

— Спочатку не було. Поки люди не зрозуміли, що й до чого, і не почати опиратися. Знання — ось у чому ключ. Якщо людину заскочити зненацька, вона не опирається.

— А якби зловили мене?

Я оцінила гнівний вираз на Іяновому обличчі — вогонь у ясних очах.

— Сумніваюся, що ти би зник. От тільки тепер усе змінилося. Дорослих більше не використовують як носіїв. Забагато проблем… — я ледь помітно посміхнулася. — От як зі мною — обм’якла, почала симпатизувати своїй господині, збилася зі шляху…

Іян довго обмірковував почуте, іноді позираючи на моє обличчя, іноді на стебла кукурудзи, іноді в нікуди.

— Тоді що б зробили зі мною, якби зловили? — запитав він зрештою.

— Гадаю, втілення б усе одно провели. Спробували б отримати інформацію. Можливо, підсадили б у тебе шукача.