Розділ «Тиріон»

— Тут є пристойна броня, кому до снаги її знайти, — прогарчав низький голос. — Гарнюнею не зробить, але меча відверне.

Ззаду воза наперед виступив дебелий лицар, убраний з голови до п’ят у полкове залізо. Поножі на правій нозі різнилися від лівої, ринграф плямувала іржа, зате закавраші, навпаки, були багаті й візерунчасті, прикрашені квітковим карбом. На правиці лицар мав рукавицю зчленованої сталі, на лівиці — іржаву кольчужну без пальців. На панцирі, викуваному в подобі м’язистих грудей, були соски з залізними кільцями в них. Глухий шолом прикрашали баранячі роги, з яких один був зламаний.

Знявши шолома, лицар відкрив під ним обличчя Джорага Мормонта. «Кожним вершком — справжній компанієць, а не оте спаплюжене казна-що, яке ми вийняли з Єззанової клітки» — подумав Тиріон. Синці на лицарі зблякли, набряки на обличчі стухли, і Мормонт знову виглядав майже по-людському… але тепер мало скидався на себе самого. Гемонська личина, яку людолови випалили йому на правій щоці, щоб затаврувати непокірним та небезпечним рабом, нікуди не поділася і вже не подінеться. Пан Джораг і раніше не здавався вродливим чоловіком, а з новим тавром перетворився на щось страхітливе.

Тиріон вишкірив зуби.

— Аби бути гарнішим за тебе, мені й того досить. — Він обернувся до Копки. — Іди до того воза, а я почну з цього.

— Буде швидше, якщо шукати разом. — Вона підхопила іржаву залізну мисюрку, захихотіла і насунула на голову. — Чи я тепер страшна та грізна?

«Ти дрібне мартоплясове дівчисько з полумиском на голові.»

— Це надто мілкий шолом. Тобі треба такий, щоб усю голову ховав.

Тиріон знайшов такого і замінив ним попередній.

— Завеликий, — лунко відказав голос Копки зсередини. — Я нічого не бачу.

Вона зняла шолом і відкинула вбік.

— А чим поганий отой маленький?

— Він обличчя не ховає. — Тиріон прищипнув їй носа. — Мені до смаку твій маленький носик. Хочу тобі його зберегти.

Мала викотила на нього очі.

— Вам подобається мій носик?!

«Ой, рятуй мене, Седмице.» Тиріон відвернувся і заходився копирсатися серед куп старої броні у задку хури.

— Може, вам іще щось у мені подобається? — запитала Копка.

Напевне, вона хотіла сказати щось грайливе, а вийшло огидно та жалюгідно.

— Все мені в тобі подобається, — мовив Тиріон, бажаючи припинити подальше обговорення, — навіть більше, ніж моє власне.

— Навіщо нам обладунки? Ми ж мартопляси. Ми лише прикидаємося бійцями.