Розділ «Тиріон»

— «Другі Сини» — одне з найстаріших вільних кумпанств, — розповів Каламар, поки гортав сторінки. — Це наша четверта книга. Тут записано імена усіх, хто з нами служив. Коли вступили, де билися, скільки часу служили, як загинули — усе тут, у книзі. Ти знайдеш у ній багацько уславлених імен, і чимало з них — з твого Семицарства. Аегор Водограй служив у нас рік, доки не пішов засновувати «Золоту Дружину». Ви кличете його Лихим Булатом. Ясний Принц, Аеріон Таргарієн, теж був одним з «Других Синів». І Родрік Старк, Мандрівний Вовк. Ні, не тим чорнилом. Ось, візьми це.

Каламар вийняв корок з іншого горщика і поставив його на стіл. Тиріон з цікавості нахилив голову вбік.

— Червоне чорнило?!

— Такий вже звичай у полку, — пояснив Каламар. — Колись нові затяжці підписували свої імена власною кров’ю. Та з часом виявилося, що кров — поганюче чорнило, гірше за сцяки.

— Ланістери шанують звичаї. Позичте мені свого ножа.

Каламар підняв брову, знизав плечима, вийняв з піхов кинджал і передав руків’ям уперед. «Досі боляче, Півмаестре, дяка тобі» — подумав Тиріон, штрикаючи собі великого пальця. Він вичавив у каламар тлусту краплю крові, повернув кинджала, узяв замість нього свіже перо і нашкрябав «Тиріон з дому Ланістер, князь у Кастерлі-на-Скелі» великими жирними літерами, просто під далеко скромнішим підписом Джорага Мормонта.

«Справу зроблено.» Карлик гойднувся на табірному стільці.

— То це все? Невже не вимагатимете ще чогось? Хіба я не мушу скласти присягу? Зарізати немовля? Посмоктати полковникові прутня?

— Смокчи, коли тобі кортить. — Каламар повернув книгу до себе і кинув на сторінку пучку тонкого піску. — Як на мене, вистачить і підпису, та негоже відмовляти побратимові по зброї. Вітаю в лавах «Других Синів», князю Тиріоне.

«Князь Тиріон.» Такий додаток до його імені карликові сподобався. Хай «Другі Сини» не мали такої осяйної слави, як «Золота Дружина», та все ж і вони за століття здобули кілька знаних перемог.

— А чи служило в полку найясніше панство? Князі славних домів?

— Безземельні — так, — відповів Бурий Бен. — Ось як ти, Бісе.

Тиріон зіскочив з ослона.

— Мій попередній брат виявився геть негодящим. Сподіваюся більшого від нових. Але маю питаннячко: як здобути собі зброю та броню?

— А свиню, щоб верхи їздити, не хочеш? — запитав Каспоріо.

— Та я ж не знав, що твоя дружина служить у полку, — відказав Тиріон. — Ти такий добрий, що ладен віддати її мені, але я краще сяду на коня.

Горлоріз поплив буряковою фарбою, але Каламар зареготав, і навіть Бурий Бен видав якийсь смішок.

— Каламарю, проведи його до возів. Хай вибере собі з полкового заліза. І дівчисько теж. Вдягнемо на неї якийсь шолом, почепимо кілька залізяк на груди та спину — може, хтось подумає, що то хлопчина.

— Князю Тиріоне, ходи зі мною. — Каламар притримав запону шатра, щоб Тиріон вичвалав назовні. — До возів тебе відведе Смик. Бери свою жінку і чекай коло куховарського намету.

— Вона мені не жінка. Хочете — беріть її собі. Останнім часом вона лиш те й робить, що спить та палить мене очима.