Розділ «Бридка мала»

— Але одна справа — виписати таке зобов’язання, і зовсім інша — його дотримати.

Китичка все зрозуміла. «Напевне, хтось його ненавидить. Хтось прийшов до Дому Чорного та Білого і помолився богові, щоб його забрали.» Їй стало цікаво, хто то був, але лагідний чоловік їй не сказав.

— Не тобі дошукуватися зайвого знання у цій справі, — мовив він. — Бо хто ти є?

— Ніхто.

— А «ніхто» не питає нічого. — Він узяв її за руки. — Якщо не можеш зробити цю річ, то так і скажи. Сорому тут немає. Декого створено служити Багатоликому, а декого — ні. Скажи слово, і я заберу сей тягар з твоїх плечей.

— Я все зроблю. Я сказала, і зроблю.

«Але як?» — майнула думка. Оце вже була штука, бо купець мав особисту варту. Охороняли його двоє: один довготелесий і худорлявий, інший невисокий та кремезний. Вони не відставали від нього ані на крок — від самого ранку, коли купець виходив з домівки, і до повернення додому ввечері. Жодній людині вони не давали вільно наблизитися до старого. Одного разу якийсь п’яниця трохи не врізався у купця, коли той саме повертався додому з юшниці, але довготелесий ступив між ними і так штурхнув п’яницю, аж той сторчма полетів на землю. В харчівні коротун завжди першим куштував цибульну юшку, а старий чекав, доки юшка вистигне, і куштував вже тоді — вичікував пересвідчитися, чи не сталося чогось лихого з його сторожем.

«Він боїться, — зрозуміла вона, — або ж навіть знає, що хтось хоче його вбити.»

— Не знає, — заперечив лагідний чоловік, — але має підозру.

— Охоронці виходять з ним навіть тоді, коли він іде відлити воду, — мовила вона. — Але він не виходить, коли йдуть вони. Прудкіший з двох — довготелесий. Я зачекаю, доки він піде відлити, увійду в харчівню і вдарю старого ножем в око.

— А інший сторож?

— То незграбний дурень. Я залюбки вб’ю і його.

— Хіба ти горлоріз на полі битви, щоб убивати кожного, хто тобі трапиться?

— Ні.

— Я сподівався, що ні. Ти служниця Багатоликого Бога. Ми, слуги Багатоликого, віддаємо дарунок лише тим, кого було обрано і позначено.

Вона зрозуміла. «Вбити його. І лише його.»

Минули ще три дні спостереження, доки вона знайшла спосіб, і ще один був витрачений на вправи з маленьким ножиком. Цього її вже раніше навчав Рудий Рогго, та вона не зрізала гаманці, відколи в неї забрали зір, і нині хотіла пересвідчитися, що нічого не забулася. «Роби спритненько та хутенько, не барися, не вовтузся» — казала вона собі, викидаючи крихітне лезо з рукава знову і знову. Коли все в неї нарешті знову стало виходити так, як треба, дівчинка нагострила клинка на камені, аж край його заблищав при світлі свічки сріблястою блакиттю.

Інша частина роботи була хитріша, та їй на поміч прийшла жебрачка.

— Я подарую йому дарунок назавтра, — оголосила дівчинка за сніданком.

— Багатоликий буде задоволений. — Лагідний чоловік підвівся. — Китичка з перетічок відома надто багатьом. Якщо її побачать за справою, Бруско з доньками матиме клопіт. Час тобі отримати інше обличчя.