Розділ «Бридка мала»

У Домі Чорного та Білого на неї чекав лагідний старий, усівшись на край храмової водойми. Бридка мала сіла поруч і поклала монету на цямрину між ними. То була золота монета, з драконом на одному боці й королем на іншому.

— Золотий вестероський дракон, — мовив лагідний чоловік. — Де це ти його здобула? Адже ми не крадемо.

— Я не крала. Я взяла одну з його монет і лишила одну з наших.

Лагідний усе зрозумів.

— І тією монетою, разом з іншими у своєму гаманці, він заплатив певній людині. А в тієї людини невдовзі зупинилося серце. Отакої! Сум, та й годі. — Жрець узяв монету і кинув її до водойми. — Ти ще маєш багато чого навчитися, та все ж, гадаю, не конче безнадійна.

Тієї ночі їй повернули обличчя Ар’ї Старк. А ще принесли рясу — м’яку грубу рясу послушниці, чорну з одного боку і білу з іншого.

— Вдягай оце, коли ти тут, — мовив жрець, — та знай, що зараз воно тобі ні до чого. Назавтра ти підеш до Ізембаро підмайструвати. Який потрібен одяг — візьми у коморах. Міська варта шукає бридку обличчям дівчинку, яка за чутками вчащає до Порфірової Гавані. Тому незле буде тобі отримати і нове обличчя.

Він ухопив її за підборіддя, покрутив голову туди сюди, кивнув.

— Цього разу гарненьке, гадаю так. Гарненьке, як твоє власне. Отже, хто ти є, дитино?

— Ніхто, — відповіла вона.