Розділ «Бридка мала»

— Я можу заплатити ціну. Дайте мені обличчя.

— Обличчя треба заслужити.

— Скажіть, як.

— Подарувати певній людині певний дарунок. Зумієш?

— Якій людині?

— Ти її не знаєш.

— Я не знаю безліч людей.

— Він якраз і є одним з них. Незнайомець. Ти його не любиш, ти його не зневажаєш, ти його взагалі не знаєш. Ти вб’єш його?

— Так.

— Ну то зранку ти знову станеш Китичкою з перетічок. Вдягни її обличчя, спостерігай, корися. І ми побачимо, чи ти справді гідна служити Багатоликому.

Тож наступного дня вона повернулася до Бруско і його доньок у будиночок при протоці. Бруско аж очі викотив, побачивши її, а Брея стиха зойкнула.

— Валар моргуліс, — замість привітання мовила Китичка.

— Валар дохаеріс, — відповів Бруско.

І далі все стало так, наче вона нікуди й не дівалася.

Перший погляд на людину, яку вона мала вбити, дівчинка кинула пізніше того ж ранку, коли штовхала возика брукованими вулицями перед Порфіровою Гаванню. Чоловік був старий — добряче за п’ятдесят. «Хіба чесно прожити на світі так багато років, — переконувала вона себе, — коли моєму батькові дісталося так мало?» Але Китичка з перетічок батька не мала і тому приховала думку лиш для себе.

— Скойки, черепашки, вустриці! — кричала Китичка, коли він її проминав. — Вустриці, рачки, великі зелені мушлі!

Вона йому навіть посміхнулася — іноді посмішки вистачало, щоб людина зупинилася і щось купила. Та старий не відповів на посмішку — натомість насупився і пройшов повз дівчинку, хлюпаючи чоботями в калюжі. Бризки намочили їй ноги.

«Якийсь геть нечемний, — подумала вона, спостерігаючи, як старий віддаляється. — І обличчя має зле та суворе.» Носа старий мав гострого і тонкого, вуста — вузькі, очі — маленькі, близько посаджені. Волосся йому вже посивіло, та невеличка гостра борідка ще зберегла чорноту. Китичка подумала, що він її фарбує, і здивувалася, чом би тоді не фарбувати і волосся. Одне з плечей він мав вище за інше і тому здавався калікою-горбанем.

— То зла людина! — оголосила вона того ж вечора, повернувшись до Дому Чорного і Білого. — Вуста у нього лихі, очі — зловісні, а борода — наче в останнього мерзотника!

Лагідний чоловік посміхнувся.