Розділ «Тиріон»

— Няньові свіжа солодка вода не допомогла.

«Няньо, старий неборака.» Учора ввечері, вже в сутінках, Єззанові вояки кинули тіло нової жертви блідої кобили на гарбу-труповозку. Люди помирали щогодини, і ніхто надто довго не роздивлявся нового мерця, ще й такого огидного своєму оточенню, яким був Няньо. Інші раби Єззана відмовилися наближатися до нього, щойно почалися судоми. Зігрівати його та подавати напої довелося Тиріонові. «Трохи розведеного вина, солодкої лимонної водички, гарячої юшечки з собачих хвостів… і кілька грибочків для смаку. Пий, Нянечко — треба ж чимось надолужувати оту рідку гидоту, якою ти бризкаєш з дупи.» Останнє слово, вимовлене Няньом, було «Ні». Останніми словами, почутими ним — «Ланістери завжди платять борги».

Від Копки Тиріон приховав цю частину правди, але становище їхнього господаря вона мала розуміти.

— Якщо Єззан доживе побачити світанок, я здивуюся, як ніхто в світі.

Вона вхопила його за руку.

— Що тоді станеться з нами?

— Хазяїн має спадкоємців. Небожів.

Четверо їх прибуло разом з Єззаном з Юнкаю очолити вояків-невільників. Одного зарізав у сутичці таргарієнівський сердюк. Інші троє, напевне, розділять між собою живе майно жовтого велетня по його смерті. Але чи поділяють небожі дядькове захоплення каліками і почварами — цього ніхто напевне не знав.

— Мабуть, хтось із них отримає нас у спадок і дасть нам ради. Або ми знову опинимося на помості торжища.

— Ні! — Очі її розширилися. — Тільки не це! Благаю!

— Я теж не в захваті від такого майбутнього.

За кілька сажнів шестеро Єззанових вояків-невільників сиділи навпочіпки у пилюці, кидали паці й передавали по колу міх вина. Один був десятник на прізвисько Близна — чорносердий харцизяка з головою гладенькою, мов камінь, і раменами, наче в бугая. «Та й на розум не кмітливіший» — подумалося Тиріонові. Карлик зашкандибав до них і зненацька вигукнув, наче гавкнув:

— Близно! Вельможний Єззан має потребу в чистій свіжій воді. Візьми двох людей і принеси стільки відер, скільки зможеш. І то хутко!

Вояки спинили гру. Близна зіп’явся на ноги, суплячи чоло.

— Ти що сказав, курдупелю? За кого ти себе маєш?

— Ти знаєш, за кого. Я Йолло, один з коштовних улюбленців нашого хазяїна. А тепер роби, що тобі сказано.

Вояки зареготали.

— Ну ж бо, Близно, — піддражнив один, — давай хутенько! Єззанова мавпа віддала тобі наказ.

— Ти не наказуєш воякам, що робити, — грізно забурчав Близна.

— Воякам? — зобразив подив Тиріон. — Я тут бачу лише рабів. У таких самих нашийниках, як мій.