Розділ «Даянерис»

— Сей хлопчик, може, годиться правити отим своїм Дорном, але Меєринові потрібен цар гіскарської крові!

— Я знаю про той Дорн, — зауважив Резнак мо’Резнак. — Дорн — це піски та скорпіони. А ще голі червоні гори, спечені жорстоким сонцем.

Відповів йому князь Квентин.

— Дорн — це п’ятдесят тисяч списів та мечів, відданих нашій королеві.

— П’ятдесят тисяч, отакої! — насмішкувато скривився Дааріо. — Чому ж я бачу лише трьох?

— Ану годі! — наказала Даянерис. — Великий княжич Квентин подолав половину світу, везучи мені подарунок. Я не дозволю ображати його нечемним звичаєм.

 І обернулася до дорнійців.

— Якби ж ви з’явилися рік тому. Нині я обіцяна у шлюбі вельможному Гіздахру зо’Лораку.

Пан Геріс відповів:

— Але якщо не запізно…

— Про те судити мені, — перервала Дані. — Резнаку, простежте, щоб князеві та його супутникам надали помешкання, гідне їхнього високого роду та стану. Також подбайте про всі їхні потреби.

— Ваша воля, преосяйносте.

Цариця-королева підвелася з місця.

— Тоді ми скінчили.

Дааріо та пан Барістан пішли за нею сходами до її помешкань.

— Це змінює все, — зауважив старий лицар.

— Це не змінює нічого, — заперечила Дані, поки Іррі знімала з неї вінця. — Що для нас змінять троє вояків?

— Троє лицарів, — мовив Селмі.

— Троє брехунів! — похмуро буркнув Дааріо. — Вони мене надурили.

— І напевне, ще й підкупили.