Розділ «Даянерис»

Старий лицар повільно та прискіпливо прочитав угоду.

— Якби Роберт знав про сю грамоту, то сплюндрував би Сонцеспис так само, як колись Пайк. І забрав би голови великого князя Дорана, Червоного Гаспида… та й дорнійської князівни теж.

— Не маю сумніву, що саме з цієї причини великий князь Доран і вирішив тримати угоду в таємниці, — мовила Даянерис. — Якби мій брат Візерис знав, що на нього чекає дорнійська князівна, він би переплив морем до Сонцеспису, щойно досяг би шлюбного віку.

— І тим накликав би на себе і на Дорн нищівний удар Робертового келепа, — мовив Жабик. — Мій батько погодився чекати на той день, коли принц Візерис матиме військо.

— Ваш батько?

— Великий князь Доран. — Жабик впав на одне коліно. — Ваша милосте! Я маю честь бути Квентином Мартелом, великим княжичем Дорну, вірним та покірним підданим вашої милості.

Дані засміялася. Дорнійський княжич зачервонівся, її власний двір та радники перекинулися зачудованими поглядами.

— Преосяйносте? — перепитав Скахаз Голомозий гіскарською мовою. — Чому ви смієтеся?

— Його кличуть Жабиком, — відповіла вона, — і тепер я знаю, чому. В Семицарстві є дитяча казка про жабку, що перетворюється на зачарованого принца, коли його поцілує справжня кохана.

Подарувавши посмішку дорнійським лицарям, Дані повернулася до посполитої мови.

— Скажіть-но мені, князю Квентине, чи не зачаровані ви?

— Начебто ні, ваша милосте.

— Я цього боялася. — «Ані зачарований, ані чарівний. Отакої! Шкода, що це він великокняжий син, а не отой з широкими плечима та білявим волоссям.» — І все ж ви приїхали по свій поцілунок. Ви маєте намір зі мною побратися. Адже так? Привезений вами подарунок — це ваша власна ясновельможна особа. Замість Візериса та вашої сестри угоду повинні скріпити ми з вами. Якщо, звісно, я хочу Дорн.

— Мій батько сподівався, що ви схвалите мене за нареченого.

Дааріо Нахаріс реготнув зневажливо.

— Я бачу перед собою мале цуценя. Цариці-королеві потрібен поруч сильний чоловік, а не слиняве немовля. Для такої нареченої ви негідний обранець. Облизніть губи — чи не відчуєте смак матінчиного молока?

Пан Геріс Пийвода потемнів обличчям.

— Пильнуй язика, сердюче! Ти говориш до великого княжича дорнійського.

— А чую його мамку-годувальницю, чи не так?

Дааріо попестив великими пальцями руків’я своїх клинків і хижо посміхнувся. Скахаз грізно насупився, як умів лише він.