Розділ «Даянерис»

«Він таки хоче зробити вилазку, — зрозуміла Дані. — І якщо зуміє здобути голову Бена Бросквина, то ввійде в палату весільної трапези і кине мені під ноги. О боги Седмиці, бережіть мене. Чому він не народився у чеснішому домі?»

Коли Дааріо пішов, Місандея принесла цариці простий сніданок з козячого сиру з оливками та родзинками.

— Вашій милості не варто снідати самим лише вином. Ви ж така тонесенька та крихітна, а сьогодні вам напевне знадобляться сили.

Почувши такі слова від малесенької дівчинки, Даянерис засміялася. Вона так покладалася на поміч малої драгоманки, що іноді забувала: Місандеї щойно виповнилося одинадцять років.

Вони поснідали разом на її терасі. Поки Дані покусувала оливку, наатійська дівчинка зиркнула на неї очима розтопленого золота і мовила:

— Ще не запізно сказати їм, що ви не хочете цього шлюбу.

«Е ні, — подумала Дані з сумом. — Запізно.»

— У жилах Гіздахра тече стара шляхетна кров. Наш союз об’єднає моїх відпущенців та його міщан. Коли ми зіллємося у одне ціле, те саме станеться і з містом.

— Ваша милість не кохають вельможного Гіздахра. Ся-одна вважає, що ви охочіше б узяли за чоловіка когось іншого.

«Ні, не треба сьогодні думати про Дааріо.»

— Цариця кохає, де мусить, а не де хоче.

Бажання їсти зникло остаточно.

— Прибери їжу, — наказала вона Місандеї. — Час мені до купелі.

Поки Джихікі сушила Даянерис рушником, Іррі принесла токар. Дані заздрила дотракійським дівчатам у просторих штанях піщаного шовку та мальованих лейбиках — їм мало бути прохолодніше, ніж їй у токарі, ще й під вагою облямівки з перлів.

— Допоможіть мені накрутитися оцими перлами. Ніяк не впораюся з ними самотужки!

Напевне, вона мала б чекати на весілля та шлюбну ніч замріяно та захоплено. Дані пам’ятала ніч свого першого весілля, коли хал Дрого зірвав її вінця цноти під чужими зірками. Не забула, яка була налякана, схвильована, збуджена. Чи буде так з Гіздахром? «Ні. Я вже не та дівчинка, що була. А він — не моє сонце-та-зорі.»

Зсередини піраміди знову з’явилася Місандея.

— Резнак та Скахаз благають про честь супроводити вашу милість до Храму Грацій. Резнак наказав приготувати вам ноші.

Меєринці лише зрідка їздили верхи всередині міських мурів, надаючи перевагу накритим ношам та носильним кріслам, які тягли їхні невільники.

— Коні загиджують вулиці, — казав їй один з Захів, — а раби — ні.