Розділ «Даянерис»

Дані звільнила усіх міських рабів, але ноші та крісла, що загромаджували вулиці, нікуди не поділися — і жодні з них не ширяли у повітрі силою чар.

— Надто спекотно нині зачинятися в ношах, — мовила Дані. — Засідлайте мені срібну. Не хочу їхати до пана чоловіка на спинах носіїв.

— Ваша милосте, — відповіла Місандея, — ся-одна благає пробачити, але в токарі вам їхати верхи не можна.

Мала драгоманка мала рацію, і вже не вперше. Крій токару не дозволяв їздити на коні. Дані зморщила носа.

— Ну як скажеш. Але не накриті ноші, благаю — бо я задихнуся за тими запонами. Хай приготують крісло.

«Хай всі кролі дивляться, як гідно я ношу кролячі вуха.»

Коли Дані зійшла донизу, Резнак та Скахаз упали на коліна.

— Ваша превисокість сяють так сліпуче, що позбавлять зору кожного чоловіка, який насмілиться підняти очі, — заторохтів Резнак. Підстолій мав на собі токар важкого коштовного шовку бурякового кольору з золотим краєм. — Гіздахрові зо’Лораку надзвичайно пощастило з вами… а вам з ним, пробачте мені зухвалість. Ваш шлюб врятує наше місто, ось побачите.

— Ми всі за це молимося. Я хочу посадити власний оливковий гай і дочекатися врожаю.

«Чи не байдуже, вдовольнять мене Гіздахрові поцілунки чи ні? Мир — ось що мене вдовольнить. Хіба я пересічна жінка — не цариця та королева?»

— Людей нині збереться аж чорно… наче мух.

Голомозий був вбраний у чорні плетені плахти та карбований в подобі м’язистих грудей панцир. Шолом у вигляді зміїної голови він тримав під пахвою.

— Чи мені боятися мух? Ваші Мідні Звірі вбережуть мене від лиха.

Усередині підніжжя Великої Піраміди завжди панували сутінки та прохолода — стіни у тридцять стоп завтовшки не пускали всередину ані спеку, ані гармидер міських вулиць. Її супровід вже шикувався всередині брами. Коні, мули та віслюки жили у стайнях вздовж західної стіни, слони — вздовж східної. Дані придбала трьох велетенських, чудернацьких звірів разом зі своєю пірамідою. Вони нагадували їй сірих мамутів, хіба що ікла були підрізані та визолочені, а очі — сумні.

Вона знайшла Могутнього Бельваса за поїданням винограду, а Барістана Селмі — за спогляданням, як стайняр затягує попруги на зозулястому сірому коні. Троє дорнійців розмовляли з лицарем, але замовкли, коли ввійшла королева. Великий княжич упав на одне коліно.

— Ваша милосте, мушу молити вас знову. Здоров’я мого батька слабшає, але вірність вашій справі — незмінно непохитна. Якщо моя особа або мій подарунок викликали ваше невдоволення, благаю пробачити, але…

— Якщо прагнете мого задоволення, пане, почувайтеся за мене щасливим, — відповіла Даянерис. — Сьогодні день мого весілля. У Жовтому Місті усі танцюватимуть, не маю жодного сумніву.

Вона зітхнула.

— Та підведіться вже, пане князю, і посміхніться. Одного дня я повернуся на Вестерос посісти престол свого батька. І тоді шукатиму допомоги в Дорні. Але сього дня юнкайці оточили моє місто сталевим кільцем. Я можу загинути, ніколи не побачивши свого Семицарства. І Гіздахр може загинути. А Вестерос — потонути у хвилях бурхливого моря.

Дані поцілувала дорнійського князя у щоку.