Розділ «Даянерис»

— Ваша превисокість вражає нас кожного нового дня. Чи не чекання весілля дарує вам таку осяйну вроду? О моя препишна царице!…

Дані зітхнула.

— Кличте першого прохача.

Двір не збирався вже так давно, що накопичена купа справ грозилася потопити собою нещасну володарку. У палаті тіснився щільний натовп людей, тут і там спалахували сварки про першість. Та все ж першою за правом виявилася Галацца Галаре, яка виступила наперед з гордовито здійнятою головою, хоч і ховаючи обличчя за мерехтливим зеленим серпанком.

— Чи не краще нам з вашою преосяйністю переговорити наодинці?

— Якби ж я мала час, — м’яко та ввічливо заперечила Дані. — Але завтра в мене весілля.

Остання її зустріч з Зеленою Грацією лишила по собі не найкращі спогади.

— То чого ви бажаєте від мене?

— Я хотіла остерегти вас щодо одного сердюцького полковника.

«Вона сміє казати таке просто посеред двору?! — спалахнула Дані прихованим гнівом. — О так, мужності їй не бракує, та якщо вона гадає, що я вдруге слухатиму її докори… то гірше помилитися не могла.»

— Зрада Бурого Бена Бросквина вразила і обурила нас усіх, — відповіла Дані, — але ваші остороги спізнилися. Тепер вам напевне час до храму — молитися в тиші та спокої.

Зелена Грація вклонилася.

— Я молитимуся і за вас.

«Новий ляпас просто у обличчя» — подумала Дані, починаючи буряковіти.

Решта справ була проста й нудна, добре їй знайома. Цариця сиділа на подушках, слухала і вимахувала ногою з нетерплячки. Опівдні Джихікі принесла таріль смокв та нарізаної шинки. Тим часом прохачам не було видно кінця. І на кожних двох, що залишали палату з посмішками на вустах, один ішов з червоними очима і щось гнівно бурмотів.

Вже надвечір з’явився Дааріо Нахаріс зі своїми новими «Буревісниками» — вестеросцями, що перебігли до нього з «Вітрогонів». Дані мимоволі задивилася на них, пускаючи повз вуха нескінченне бурмотіння нового прохача. «Це мої піддані. Я їхня законна королева.» Загін був вельми строкатий, але чого ще чекати від сердюків? Наймолодший був хіба що на рік старший за Дані; найстарший бачив не менше як шістдесят власних іменин. Дехто мав на собі ознаки заможності: персні та золоті гривні, шовкові сорочки, набиті срібними нютами паси з мечами. «Здобич.» Одяг майже на всіх був простого крою, латаний та поношений.

Коли Дааріо вивів їх наперед, Дані одразу помітила, що одна з прибульців — жінка, висока, білява, вбрана у кольчужну броню. «Мальованою Меріс» назвав її полковник. Видовисько з неї справді було мальовниче, хоч і не для кожного ока. Шести стоп на зріст, без вух, з вирваними ніздрями, глибокими рубцями на обох щоках і найхолоднішими очима, які бачила цариця за все життя. Щодо решти…

Гуго Голобрід був худорлявий та похмурий, довгоногий і довгопикий, вбраний у дорогий, але вицвілий та зношений одяг. Тенетник був міцний м’язистий коротун; на голові, грудях та плечах він мав наколотих павуків. Червонопикий Орсон Камінець назвався лицарем, а за ним і стрункий, довготелесий Люципер Цибань. Гіл Гайовий витріщався нахабними очима, навіть коли ставав на коліно. Дик Солома мав блакитні, наче польові квітки, очі, біляво-воскове волосся і бентежну посмішку. Джак Рудько ховав обличчя у кущавій яскраво-рудій бороді, а що він казав, ніхто не розумів.

— Він собі у першій своїй битві пів-язика відкусив, — пояснив Голобрід.

Дорнійці виглядали інакше і здавалися зовсім іншими.