Розділ 22

І пішов геть.

«Аякже,— подумалося мені,— маєш. Бракує лише, щоб пістолет, яким убито Андерса Гольмстрема, виявився моїм».

Я відчинив балконні двері впустити свіжого повітря, бо вже задихався. Знову все обернулось, як у кошмарі. Знову мене підозрюють, удвічі дужче, ніж досі. Той кретин Єнсон вважає, ніби я вбив обох. І ніби я собі на втіху залишив при кожному трупі по розбитій статуетці.

Я задивився на святого Георгія із змієм. Замахнувшись мечем, вершник дивився на жертву, що корчилася під копитами румака. Без тіні пощади, як ото Єнсон дивиться на мене, кривавого душогубця із Старого Міста.

Втім, хто б не був убивцею, а є одна дуже дивна штука — оті скульптурки. Можна було б знайти краще застосування дорогоцінним доколумбівським шедеврам, аніж розбивати їх об підлогу. А чи не спробувати взятися за ось цю нитку? Може, саме вона приведе до клубка?

Мені пощастило. Тиждень прогрипувавши, Бенгт Бер'єсон знову вийшов на роботу. За п'ятнадцять хвилин, приїхавши на таксі до схожого на скриньку для сигар Етнографічного музею, я пив гарячу розчинну каву за Бенґтовим робочим столом.

Випускник Уральського університету, історик мистецтв, як і я, лишень удатніший, Бенгт крутив і вертів на всі боки зеленою фігуркою. Потім гортав кілька грубих томів по-іспанськи. Один із них поклав переді мною.

На темно-червоному тлі, дуже гарно сфотографований, був той самий божок. Ніякого сумніву. Та сама статуетка, яку я щойно привіз показати Бенгтові.

— Тлауїскальпантекутлі,— сказав Бенгт. — Бог смерти народу тлакскала. Величезні постаті цього бога стояли на святилищах біля кратерів вулканів, де вечірній зорі, себто Венері, приносили в жертву людей. Культ смерти — прикметна риса індіанських цивілізацій Мексики.

— Ну а ось ця статуетка, що я приніс? Яка її вартість? На скільки б ти її оцінив?

Бенгт Бер'єсон ще раз уважно розглянув фігурку. Дряпнув її нігтем і глянув на мене.

— Нінаскільки,— відповів він. — Це підробка.