Розділ 12

— Якби ви тільки знали,— повільно мовив він,— скільки дурниць ми робимо. Іноді через те, що забагато потураємо, ні на йоту не відступаючи від постанов риксдагу й уряду. Іноді через власне свавілля. За старих часів воно вироджувалось у фашизм. Що ж, дякую за дані. Небагато, але і то добре. А щодо Амстердама й Гольмстрема... Не знаю, цими питаннями наш відділ не займається. Я побалакаю з ким слід.

— Хіба наркотики не можуть бути причиною вбивства? Якщо Лейф вторгнувся на чужі годівниці...

— Всіх можна підозрювати, пане Гуман, поки не знайдено вбивці. А це тільки питання часу. Там і сям ми порозставляли пастки, але й за Гольмстремом теж треба наглядати. Ніякою інформацією від детективів не можна нехтувати. Ані вважати її фантастичною.

Єнсон вибив люльку в попільницю. Це він іронічно сказав, а чи всерйоз? Іронія таки відчувалась.

— А як з Веселтоном? — спитав я. — Це ж, напевно, Веселтон був у Лейфа перед убивством? Ви перевірили аеродром і готелі?

— Веселтон? Еге ж, прочесали геть усе. Нічогісінько з цього не вийшло. — Комісар уже взявся за клямку, але обернувся до мене і кинув гострий погляд. — Веселтон, очевидно, не людина.

— Не людина?!

— У ювелірів «веселтоном» називають білий діамант. Особливо ж великий і білий — «топ-веселтоном», тобто першокласним «веселтоном». Хіба не першокласним назвав цього загадкового веселтона Лейф?