Інтроекція (з лат. intro – всередину і jectio – вкидання) – поглинання і привласнення будь-яких норм, стандартів поведінки, поглядів, думок, цінностей без спроби розібратися в них та критично переосмислити. Типовими прикладами є батьківські повчання, думки вчителів, соціальні стандарти, що підштовхують людину до конформної поведінки. Якщо людина не зіставляє ці зовнішні вимоги з власними потребами і бажаннями, вона, за висловом Перлза[16], перетворюється на кімнату, настільки захаращену чужими речами, що в ній не вистачає місця для власних. Найгірше те, що цей матеріал набув би для неї величезної цінності, якби вона осмислила його, змінила і трансформувала для себе.
Проекція – захисний механізм, при якому людина бачить світ та інших людей холодними, ворожими, агресивними, тоді як насправді це її власні почуття. У проекції межа між "Я" та світом трохи зсувається "на свою користь", що дає змогу зняти з себе відповідальність за ті аспекти і якості, з якими важко примиритися, оскільки вони здаються непривабливими, низькими, примітивними. Невротик, що вдається до проекції, на думку Ф. Перлза, нездатний розрізняти грані власної цілісної особистості, які справді належать йому, і те, що нав'язано ззовні. Він думає про свої інтроекти як про себе, а ті риси, яких хотів би позбавитись, розглядає як "неперетравлені і неїстівні" інтроекти. За допомогою проекції він сподівається звільнити себе від уявних "інтроектів", які насправді є аспектами його самого.
Проекція (з лат. projection – викидання) – перенесення назовні внутрішніх процесів або їх причин, спроба покласти на середовище відповідальність за те, що виходить із самої людини. Скута заборонами і забобонами, сексуально стурбована стара діва, що підозрює всіх чоловіків у непристойних намірах, – яскравий приклад невротичної проекції. Інший приклад – властиве багатьом уявлення, ніби оточення тільки й робить, що обговорює їхню зовнішність, вчинки або невдачі. У даному випадку люди роблять припущення на грунті власної фантазії, не усвідомлюючи, що це лише гіпотези, далекі від реальності. До того ж не усвідомлюють походження власних припущень[17].
Існує кілька видів проекції: дзеркальна, за якої люди знаходять в інших власні риси або властивості, що їм подобаються і бажані; комплементарна – іншим дають характеристики, за допомогою яких можна виправдати свої дії та вчинки; катарсична – допомагає звільнитися від негативних властивостей, приписуючи їх іншим; атрибутивна, коли оточення наділяють власними мотивами і потребами.
Проекція та інтроекція тісно пов'язані між собою, взаємно доповнюють одна одну, утворюючи простір внутрішньої несвободи і зовнішньої скутості. Більшість інтроектів пов'язана з "треба" і "повинен", тому, відчуваючи труднощі, людина покладає відповідальність за них на зовнішній світ (батьків, начальника, державу), – це і є проекція. Індивід, схильний до інтроекції, втрачає свою ідентичність, збираючи "шматочки" чужих, а схильний до проекції – розкидаючи її навколо себе[18].
Ознаки злиття (конфлюенція) – неспроможність відчувати межі між "Я" і "не-Я", ототожнення себе і середовища, відсутність умінь розрізняти частини і ціле (у психоаналізі це позначають терміном "помежова особистість"). Злиття (конфлюенція) – недостатнє відокремлення людиною себе від навколишнього світу. У стані злиття (дитини з матір'ю, індивіда з групою, закоханого зі своєю коханою) відбувається цілковите ототожнення себе з іншим або іншими, відмова від відмінностей, втрата відчуття реальності власного "Я". На думку Ф. Перлза[19], людина, що перебуває в патологічному злитті, зв'язує свої потреби, емоції та дії в тугий вузол і вже не усвідомлює, що вона хоче робити, як сама собі заважає робити будь-що. Неможливість перервати контакт (піти геть), властива злиттю, блокує подальші контакти, суб'єкт ніби чіпляється за те, чого вже не існує.
Механізм злиття є підґрунтям багатьох невротичних проявів: поведінка матері, що несвідомо перешкоджає дорослішанню своєї дитини; хворобливі ревнощі, коли чоловік або дружина не мають права провести хоча б декілька вільних один від одного годин; горезвісне "наших б'ють", після якого спалахує тотальна бійка між підлітками. Особливо часте патологічне злиття в сімейних (подружніх і дитячо-батьківських) стосунках. Реальні взаємини не перетворюються на тягар тільки в тому разі, коли є відчуття іншого, несхожого і відмінного. У таких ситуаціях той, хто перестав виконувати свій "договір" про злиття, переживає почуття провини і роздратування, а той, хто продовжує його виконувати, – біль і образу[20].
Ретрофлексія (з лат. retro – назад і flexio – згинання) – спрямування людиною всієї енергії на зміну себе. Вона може проявлятися у двох протилежних процесах: людина робить собі те, що хотіла б робити іншим (дорікає, звинувачує, карає), або те, що хотіла б одержати від інших (жаліє, захоплюється). Типові вислови ретрофлексїї – "Я повинен володіти собою", "Я соромлюся себе", "Я не заслуговую своїх нещасть/успіхів". Таке відчуження призводить до емоційної спустошеності, нерішучості і невпевненості, а закінчується депресією.
Дефлексія – проявляється в уникненні небажаного контакту з людьми або аспектами реальності. Іноді спрямована на ухилення від контакту з власними бажаннями або відчуттями. Дефлексія (з лат. de – префікс, що означає відміну, видалення, і flexio – згинання) (ухиляння) – намагання людини уникнути спілкування з іншими "тут і тепер". Така поведінка є спробою відгородитися від світу і себе, зміцнює контактну межу, доки вона не стане непроникною. Дефлексія протилежна злиттю, але в надзвичайних ситуаціях ці механізми іноді переходять один в одного.
Найважчим типом порушень контактної межі є ізоляція (з франц, isoles – відділяти, відокремлювати) (еготизм) – відокремлення суб'єкта від звичних умов життя, спілкування і власного внутрішнього світу. Поведінка ізольованого суб'єкта переважно відповідає рівню "кліше", формується з автоматизованих, стереотипних дій, які нікому не потрібні і нікого не радують. Він рідко піднімається навіть до рівня "ролей", де існує тенденція маніпулювати іншими у власних інтересах. Однак у стані ізоляції легко досягти рівня "безвиході", коли будь-яка поведінка спричинює відчуття повної безпорадності[21].
Отже, метою гештальттерапії є розблокування свідомості і навчання здатності свідомо регулювати контактну межу. Інтроекти необхідно розпізнати і переглянути, частиною з них варто знехтувати, інші клієнт асимілює і засвоює. Проекції замінюються справжніми реальними діями і стосунками, звільняється ретрофлексивний енергетичний потенціал, зміцнюється (при злитті) або послабляється (при дефлексії) контактна межа. Проте терапевтичне втручання не обмежується корекцією невротичних механізмів – це тільки одна з багатьох цілей. Стратегія гештальттерапії визначається допомогою в досягненні особистісної зрілості.
Гештальттерапія приділяє багато уваги проблемам, що виникають у процесі контакту не тільки зі світом, а й з іншими людьми, зокрема родичами, друзями, колегами тощо. Свобода і повне усвідомлення – дуже небезпечні цінності для невротичної особистості, яка надає перевагу контролю і прагне за його допомогою влаштуватися в житті. Чим важливіший об'єкт, тим повнішим (тотальним) має бути контроль. Тому найжорсткішим є контроль над своїми почуттями, бажаннями, потребами, а також над значущими іншими. Окрім вкрай жорстких форм контролю, існують м'якші. Люди намагаються контролювати один одного переважно за допомогою прохань і вимог, які є, власне, цілком доречними в міжособистісних стосунках, але за наявності прихованих мотивів можуть стати витонченим засобом маніпуляції поведінкою і почуттями інших[22].
Гештальттерапія покликана навчити бачити світ таким, яким він є, переживаючи радість від кожної хвилини існування, не закриваючись від життя ні страхом, ні надією на те, що все може змінитися саме, без участі людини. Хоч би який невротичний захисний механізм обрала людина, він не сумісний зі справжнім життям. Отже, Ф. Перлз[23], поєднавши психоаналітичну теорію з положеннями гештальтпсихології, запропонував ефективну короткострокову й емоційно привабливу модель терапії, яку можна реалізувати як на індивідуальному рівні, так і на груповому.
Гештальттерапія сприяє позбавленню індивіда навичок невротичного маніпулювання, опанування можливостями справжнього, емоційного, вільного контакту зі світом, власними потребами та іншими людьми.
Форми арттерапевтичної роботи
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціально-психологічний тренінг і маніпуляція» автора Балахтар В.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 5. Основні напрями тренінгової роботи“ на сторінці 4. Приємного читання.
