Поняття "комунікативна компетентність" (з лат. communico – роблю загальним, зв'язую, спілкуюся і competens (competentis) – здатний) означає сукупність знань про норми і правила ведення природної комунікації – діалогу, суперечки, переговорів та ін.[1].
Комунікативна компетентність – це здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з оточуючими людьми, певна сукупність знань, умінь та навичок, що забезпечують ефективне спілкування, передбачають уміння змінювати глибину і коло спілкування, розуміти й бути зрозумілим для партнера у процесі спілкування[2]. Вона формується в умовах безпосередньої взаємодії, оскільки є результатом досвіду спілкування між людьми, та опосередкованої, в тому числі з літератури, театру, кіно, з яких людина отримує інформацію про характер комунікативних ситуацій, особливості міжособистісної взаємодії і засоби їх вирішень. Опанування людиною комунікативних навичок передбачає запозичення з культурного середовища засобів аналізу комунікативних ситуацій у вигляді словесних і візуальних форм.
Якщо структуру комунікативної компетентності розглядати через призму психологічної структури спілкування, що включає перцептивний, комунікативний й інтерактивний аспекти[3], то її можна вважати складовою спілкування. Тоді комунікативний процес варто розуміти як "інформаційний процес між людьми як активними суб'єктами, з урахуванням відносин між партнерами"[4]. Тобто, виникає "вузьке" поняття "комунікація". Однак, часто "комунікацію" розуміють як синонім спілкування, підкреслюючи, що "комунікативний вплив є ... психологічним впливом одного комуніканта на іншого з метою зміни поведінки останнього"[5]. Це означає, що відбувається зміна самого типу відносин, який склався між учасниками комунікації. Окрім цього, існує й широке розуміння поняття "комунікація", що застосовується у зв'язку з розвитком системи масових комунікацій у суспільстві.
До складових комунікативної компетентності належать[6]:
– орієнтованість у різноманітних ситуаціях спілкування, заснована на знаннях і життєвому досвіді індивіда
;
• спроможність ефективно взаємодіяти з оточенням завдяки розумінню себе й інших при постійній видозміні психічних станів, міжособистісних відносин, умов соціального середовища[8];
• адекватна орієнтація людини в самій собі – власному психологічному потенціалі, потенціалі партнера, ситуації[9];
• готовність й уміння будувати контакти з людьми[10];
• внутрішні засоби регуляції комунікативних дій[11];
• знання, уміння і навички конструктивного спілкування[12];
• внутрішні ресурси, необхідні для побудови ефективної комунікативної дії у визначеному колі ситуацій міжособистісної взаємодії[13].
Отже, комунікативна компетентність являє собою структурний феномен, що містить як складові цінності, мотиви, установки, так і соціально-психологічні стереотипи, знання, уміння й навички.
На думку Н. Моревої, людей з високою комунікативною компетентністю характеризують такі зовнішні, поведінкові прояви[14]:
• швидке, своєчасне і точне орієнтування в ситуації взаємодії та партнерства;
• прагнення зрозуміти іншу людину в контексті вимог конкретної ситуації;
• установка в контакті не тільки на справу, але й на партнера; шанобливе, доброзичливе ставлення до нього, урахування його стану й можливостей;
• впевненість у собі, розкутість, адекватна включеність у ситуацію;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціально-психологічний тренінг і маніпуляція» автора Балахтар В.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Комунікативна компетентність, її складові“ на сторінці 1. Приємного читання.
