Перші згадки про тренінги особистісного зростання з'явилися на початку 1970-х років у процесі розвитку Руху розкриття людського потенціалу (Human Potential Movement) в США. Вони були започатковані тренінгом "Динаміка розуму" (Mind Dynamics), організованого 1970 року О. Евереттом. Пізніше з цього тренінгового напряму (а також інших) сформувався процес Лайфспрінг (Lifespring).
Тренінги Лайфспрінгу розпочато у 1974 році в США, в яких брали участь переважно керівники і τοπ-менеджери великих національних і транснаціональних компаній та корпорацій. Система навчання Лайфспрінг, маючи понад 25-річний досвід роботи на світовому ринку, зарекомендувала себе винятково ефективною у сфері особистісного зростання, оптимізації управління командою чи робітничим колективом, особливо щодо максимально повного розкриття та активізації незадіяного життєвого, творчого і духовного потенціалу людини.
Мета тренінгу – стимуляція особистісного зростання його учасників шляхом аналізу стандартних неконструктивних настановлень, навчання навичкам саморегуляції думок, реакцій та емоцій, активізація позитивного мислення, розвиток впевненості в собі. Тренінг дозволяє людині усвідомити свої нові можливості[1].
Унікальність тренінгів особистісного зростання полягає в тому, що ніхто не говорить, як треба прожити своє життя. Учасники самі вчаться інакше бачити себе і життя навколо, а відтак роблять цінні для себе відкриття. Завдяки процесу відкриттів учасник отримує доступ до нових рівнів свободи вибору й особистої сили, необхідних для створення майбутнього.
Тренінг особистісного зростання – це можливість познайомитися із самим собою – з особливостями свого характеру, мислення, сприйняття. Це дослідницький процес пізнання себе, а також процес набуття нових навичок; метод надання психологічної допомоги, який свідомо, планомірно і систематично застосовують у невеликій організованій групі клієнтів з метою зміни їх ставлення до соціального оточення й власної особистості. Тренінгова група є певною моделлю реального життя, де учасники проявляють відносини, настанови, способи емоційного реагування і поведінкові реакції, які дозволяють їм вийти на розуміння та корекцію власних проблем за рахунок міжособистісної взаємодії, групової динаміки.
Тренінг особистісного зростання спрямований на вирішення наступних завдань[2]:
• розвиток адекватного розуміння самого себе і здійснення корекції самооцінки;
• розвиток уміння і потреби в пізнанні інших людей, гуманістичного ставлення до них; уміння долати життєві труднощі;
• формування життєвих планів і корегування ціннісних орієнтацій;
• розвиток емоційної стабільності у складних життєвих ситуаціях.
На думку К. Рудестама[3], учасник тренінгової групи є водночас і учасником, який може експериментувати зі змінами поведінки, і спостерігачем, який може контролювати результати цих змін. Перед учасниками групи постає завдання дослідити і проаналізувати власні соціально-перцептивні та комунікативні можливості, характеристики, тобто розв'язати діагностичну задачу. Додатково до цього під час усього циклу постає завдання щодо аналізу конкретних ситуацій, які можуть бути "спровоковані", задані ведучим, або ж вони виникають спонтанно в процесі становленій відносин. Тренінг також сприяє поліпшенню самопрояву через міміку, жести, рухи і вдосконалення сприйняття інших шляхом фіксації таких самих сигналів, тобто активізує "мову спілкування". При розробці та проведенні тренінгу варто традиційно дотримуватися наступних етапів[4].
На першому етапі тренінгу забезпечують виведення з внутрішнього плану у зовнішній неконструктивних елементів і моделей поведінки. У біхевіоризмі це демонстрація завчених навичок, у психоаналізі – усвідомлення неусвідомлення мотивів і бар'єрів, у гуманістичній психології – усвідомлення своєї неаутентичності. На цьому етапі учасникам пропонують вирішувати поставлені завдання таким чином, як вони можуть це робити без стороннього втручання і спеціального навчання. Ця стадія має діагностичний характер. Тільки виведення проблемних зон з внутрішнього плану в зовнішній – поведінковий створює серйозну передумову для їх наступної корекції.
У процесі тренінгу учасники мають можливість через механізми зворотного зв'язку з групою та з ведучим діагностувати свої "проблемні зони", які потребують змін. Як засвідчили численні дослідження ефекту тренінгу, а також досвід психокорекції, такі знання мають внутрішню представленість, важко піддаються усвідомленню й вербалізації. Звичайно, учасники приходять на тренінг з розмитим відчуттям проблеми. Вони не можуть чітко охарактеризувати її причини і джерела. У подальшому їхні відчуття й уявлення уточнюються й конкретизуються через механізми зворотного зв'язку, емпатію, ідентифікацію та рефлексію. Саме цей механізм стимулює учасників до правдивого і глибокого самоаналізу та самоусвідомлення.
Л. Виготський писав, що "особистість стає для себе тим, кого вона уявляє в собі, через те, хто вона для інших"[5]. Зворотний зв'язок стимулює процеси ідентифікації і рефлексії – це дві сторони однієї медалі: процес усвідомлення себе через іншого. Ідентифікацію визначають як уподібнення себе іншому. Це поняття відображає важливий експериментально доведений факт: одним з найпростіших способів розуміння іншої людини є уподібнення себе їй. Рефлексію в традиціях вітчизняної психології описують як процес самопізнання суб'єктом внутрішніх психічних актів і станів. Цей процес, що розгортається в контексті спільної діяльності упродовж тренінгу, трактується як усвідомлення суб'єктом того, як насправді його сприймають й оцінюють інші.
Ще один важливий аспект виведення з внутрішнього плану у зовнішній неконструктивних елементів та моделей поведінки полягає ось у чому: щоб інтеріоризовані форми інструментальних дій змінити, їх необхідно знову вивести назовні. Ефективність навчання значно зростає, коли людина виходить з позиції пасивного спостерігача і перетворюється на активного учасника процесу. Ця форма навчання передбачає активне маніпулювання своєю поведінкою в зовнішньому плані, а потім інтеріоризацію вдосконалених форм поведінки[6].
У процесі реципрокного навчання учасники, так само, як і тренер, беруть на себе функцію супроводу інших учасників через процес розуміння нового матеріалу. Таке навчання базується на "порівнянні", "резюмуванні", "проясненні" і "передбаченні".
Другий етап – побудова моделей ідеальної поведінки на зовнішньому плані. Представники поведінковою' психології здійснюють це через штучне створення еталону у формі відеозапису або гри. Психодинамічний підхід особливо виокремлює етап виникнення "звільненої, очищеної" особистості. У гуманістичному підході еталоном найчастіше стає поведінка ведучого або учасників, які усвідомили істинну цінність своєї особистості та прийняли себе такими, якими вони є. Інакше кажучи, застосовуючи стратегії пошуку аналогів, комбінування, реконструювання тощо, ведучий та учасники тренінгу знаходять оптимальні моделі поведінки в кожній конкретній ситуації.
Звичайно, ведучий не має рецептів "ідеальної поведінки", готових відповідей на запитання. Практична психологічна допомога передбачає спільну діяльність психолога і клієнта, а в процесі тренінгу – його учасників. І тільки упродовж такої спільної діяльності народжується продукт, який однаковою мірою е надбанням обох сторін. Тобто ведучому доводиться щоразу вибудовувати спільно з учасниками ідеальні моделі поведінки з урахуванням вікових, гендерних і рольових особливостей.
Трансформація поведінки можлива тільки у зовнішньому плані з наступною інтеріоризацією її змінених форм. Ця можливість проявляється лише з використанням програвання проблемних ситуацій у зовнішньому плані. Ведучий та учасники тренінгу маніпулюють спільною поведінкою, разом шукають варіанти оптимальної взаємодії, поведінки, реакцій і доводять їх до досконалості.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціально-психологічний тренінг і маніпуляція» автора Балахтар В.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тренінги особистісного росту“ на сторінці 1. Приємного читання.
