Психодрама – терапевтичний груповий процес, у якому використовують інструмент драматичної імпровізації для вивчення внутрішнього світу клієнта, що відбиває актуальні проблеми клієнта, а не створює уявлювані сценічні образи. Саме психодрама є першим методом групової психотерапії щодо вивчення особистісних проблем, мрій, страхів і фантазій. Вона грунтується на припущенні стосовно використання дій, реально наближених до життя порівняно з використанням вербалізації.
Поняття про драму як терапевтичний метод виникло в результаті театрального експерименту, поставленого Морено у Відні після Першої світової війни. Основна ідея автора носила духовний характер: реалізація творчого "Я" у "театрі життя", що надає безмежні можливості для вільного прояву емоцій. Свій театр він вважав видом драматичного релігійного досвіду, отриманого в "храмі театру".
Існує декілька основних напрямів психодрами:
• групова психотерапія (допомога людям у розв'язанні особистісних і клінічних проблем психодраматичними засобами);
• тренінги особистісного зростання (особистісне самопізнання і саморозвиток людини в різних життєвих та професійних сферах);
• бізнес-тренінги (використання психодрами в бізнесі для вирішення різноманітних задач: тренінг ефективних продаж, прийняття рішень та інші);
• монодрама (залучення психодрами до індивідуального консультування, й психотерапії. Зокрема, замість інших людей, які могли б зіграти допоміжні "Я", у монодрамі можна використовувати порожні стільці або символічні предмети (наприклад, іграшки));
• соціодрама (робота з темами, загальними для групи);
• аксіодрама (вид соціодрами, заснований на роботі з особистісними цінностями, як реальними, так і символічними);
• драматерапія (використання літературних сюжетів, які розігруються на сцені з психотерапевтичною метою);
• бібліодрама (жанр психодрами, в основі якої психодраматичне розігрування біблійних сюжетів, де закладено основні архетипічні конфлікти людини);
• театр play-back та інші види театральної психодрами (синтез театру й психодрами – розігрування групою акторів з психодраматичною підготовкою різних сцен з життя якого-небудь учасника з залу для глядачів; як форма самопізнання й психотерапевтичної допомоги).
У психодрамі можна використовувати безліч технік і методик (за деякими оцінками – більше двохсот). Але насправді їх набагато більше, оскільки не всі описано в методичній літературі. Кожний психодраматист у власній практиці знаходить свої техніки й методики, формуючи індивідуальний методичний арсенал. Психодрама – один із самих методично багатих і щедрих методів сучасної психотерапії, багато технік успішно запозичені іншими напрямками й підходами. Але є серед них базові техніки, без яких не може обійтися жодна психодрама, а саме: самопрезентація, виконання ролей, діалог, монолог, дублювання, "дзеркало", порожній стілець тощо[1].
Ключовими поняттями психодрами є рольова гра, спонтанність, ситуація, катарсис, інсайт) та елементи (сцена, протагоніст, ведучий, допоміжне "Я", публіка).
Рольова гра – широко застосовуваний у психодрамі прийом – полягає у виконанні якої-небудь ролі в аматорському виконанні. Крім того, рольову гру використовують як терапевтичний прийом до різних терапевтичних підходів, особливо інтенсивно в гештальттерапії і поведінковій терапії для розучування й удосконалювання бажаного та адаптивного поводження. Рольова гра займає центральне місце в психодрамі, яка визнає природну Здатність людей до гри і створює такі умови, при яких індивідууми, виконуючи ролі, можуть творчо працювати над особистісними проблемами і конфліктами. Морено протиставляв психодраму пасивності психоаналізу. Автор вірив, що психодрама уможливлює активне експериментування як з реалістичними, так і нереалістичними життєвими ролями. З метою дослідження особистісно значимого матеріалу не можна забороняти під час психодраматичного заняття учаснику групи програвати кожну з ролей – будь то жорстокий вбивця, звабливий спокусник, нереалістичний чи гротесковий персонаж. Морено відзначав, що безліч людей реалізує рольове поводження в реальному житті подібно акторам у театрі. У них відсутня спонтанність, вони утягнені в здійснення безглуздих ритуалів і поводяться в рамках тих ролей, які запропоновані оточуючими. Психодрама дає можливість перебороти стійкі моделі поводження за сценарієм. На відміну від традиційного театру психодрама заохочує вивчення реальних і важливих для учасників ролей. Сценарій та постановка є результатом роботи не автора і режисера, а самого учасника[2].
Спонтанність і споріднене до нього поняття – творчість складають ядро теорії дії й особистості Морено. Автор звернув увагу на психотерапевтичне значення тієї внутрішньої волі, яку демонстрували діти, коли гралися у віденських парках, і розглядав спонтанну поведінку в психодрамі як "протиотруту" зростаючої ригідності соціально-рольового поводження. Учасники психодраматичних груп розширювали рольовий репертуар, досліджували індивідуальні особливості, і в міру розвитку ігрової вистави знаходили вирішення специфічних особистісних проблем. Морено вважав, що психодрама, дозволяючи учасникам змінити звичні поведінкові стереотипи, звільнитися від тривоги, актуалізувати свій людський потенціал, допоможе їм досягти іншого життєвого статусу. Аналіз праць Морено формує враження, що еволюція приведе до того, коли вижити зможуть лише творчі особистості.
Спонтанність – це той ключ, що зумовлює розуміння ідеї творчості. Поняття "спонтанність" у Морено розглянуто в двох основних перемінних: адекватні відповіді та новизна. Таким чином, поводження повинно бути як новим, так і адекватним для даної ситуації[3]. Той учасник групи, хто незнайомий з культурними і соціальними обмеженнями, може під час вистави, розігруючи якусь роль, видати спонтанну поведінку, але вона буде розглядатися як патологічна.
Терапевтичні цілі в психодрамі часто містять знайомство клієнта з культурними і соціальними обмеженнями з одночасним полегшенням процесу розвитку творчої спонтанності. Згідно з Морено, сучасні люди бояться безпосереднього й емоційного (спонтанного) спілкування так само, як примітивні люди боялися вогню доти, поки не навчилися добувати його. Морено дійшов висновку, що можна навчитися спонтанності, і почав розробляти спеціальні психодраматичні прийоми для тренування спонтанних дій[4].
У процесі психодраматичної конфронтації минулі проблеми і майбутні страхи розігрують за принципом "тут і тепер". За своєю суттю, психодрама дає учаснику можливість об'єктивувати значні події минулого, що зберігаються в його пам'яті. Отож, спонтанність і творчість – це динамічні події.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціально-психологічний тренінг і маніпуляція» автора Балахтар В.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Психодрама, її ключові поняття (спонтанність, ситуація, катарсис, інсайт) й елементи (сцена, протагоніст, ведучий, допоміжне "Я", публіка)“ на сторінці 1. Приємного читання.
