Вивченням співвідношення саморозкриття і зворотного зв'язку займалися як зарубіжні, так і вітчизняні вчені (Р. Ачер, Н. Амяга, М. Бородіна, О. Зінченко, С. Джурард, Д. Джонсон, И. Кон, Ю. Кошелева, С. Маргіліс, А. Маслоу, (Н. Перепелиця К. Роджерс, I. Шкуратова, К. Юнг та ін.). Зокрема, Р. Ачер та С. Маргіліс вказували на факт сприяння саморозкриття самопізнанню. Цей взаємозв'язок простежено за наступною схемою: в "Я" виділяють відкриту сферу (відомо собі, відомо іншим); закриту сферу (відомо собі, але не відомо іншим); сліпу сферу (не відомо собі, але відомо іншим)[1]. Розкриваючи себе та отримуючи зворотний зв'язок (збільшуючи відкриту сферу та зменшуючи сліпу), можливо досягти кращого розуміння себе, що, в свою чергу, підвищує самоповагу та самоприйняття. На думку Л. Тьюбса та В. Брайда, важливість самопізнання в процесі саморозкриття полягає у тому, що однією з основних проблем сучасної людини є криза ідентичності: сучасній людині важко відповісти на питання: "Хто я?"[2].
Учений Д. Джонсон (прихильник аналітичної психології К. Юнга) досліджував зв'язок між саморозкриттям та самоусвідомленням. Він стверджував, що усвідомлення того, як ми ставимося до різних ситуацій і що подобається нам як людині, – перший крок на шляху до саморозкриття, встановлення тісних стосунків з оточуючими[3]. Самоусвідомлення є також першим кроком до розуміння себе, до здійснення заміни нинішніх форм поведінки на більш ефективні. Науковець дослідив характер взаємозв'язку самоусвідомлення з отриманням зворотного зв'язку від інших і виявив, що зворотний зв'язок від людей, яким ми довіряємо, може підтвердити погляди на власне "Я" або вказати на такі особливості й наслідки нашої поведінки, про які ми ніколи і не здогадувалися. Автор сформулював правила ефективного зворотного зв'язку, які сприяють узгодженому саморозкриттю, а саме[4]:
• звертати увагу на поведінку партнера, а не на його особистість;
• базувати свій зворотний зв'язок необхідно на спостереженнях, а не на умовиводах;
• зосереджувати зворотний зв'язок на конкретній ситуації, а не на абстрактній поведінці;
• концентруватись на стані "тут і зараз", а не – "там і потім";
• ділитися з учасниками побаченим і пережитим, а не давати їм поради;
• не варто нав'язувати людям зворотний зв'язок силоміць;
• не треба давати людям у зворотному зв'язку більше того, що вони можуть зрозуміти в цей момент;
• зосереджувати свій зворотний зв'язок на тих діях; які людина може змінити.
Отже, виходячи з поглядів Д. Джонсона, розкриття відчуттів і внутрішніх реакцій близьким людям зумовлює нове усвідомлення себе й особистих переживань. Така залежність саморозкриття і самоусвідомлення здійснюється завдяки зворотному зв'язку у процесі спілкування.
Суттю феномену саморозкриття є "розкриття сокровенних переживань та думок перед іншою людиною", – вважає представник соціально-когнітивного напрямку в психологічній науці Д. Майєрс[5]. Дослідник зазначає, що глибокі дружні взаємовідносини відрізняються інтимною довірливістю і дають нам змогу дізнатися, які ми є насправді, та відчути, що нас сприймають такими, якими ми є. Д. Майєрс визначає суть явища саморозкриття як взаємозв'язок між близькими людьми, в якому настороженість витіснена довірою, а страх бути не схваленим долається бажанням відкритися. Відсутність таких відносин спричинює виникнення болю самотності.
Отже, дослідження саморозкриття в зарубіжній психології свідчить, що першовідкривачем значення означеної проблеми і достатньо глибокою її розробкою є гуманістична теорія (С. Джурард, К. Роджерс, А. Маслоу). Саморозкриття трактується в ній як спосіб реалізації особистісного "Я", що є умовою формування у людини внутрішнього локусу оцінки, усвідомлення і реконструкції "Я-концепції" (або самості).
Представники психоаналітичної школи (3. Фрейд, К. Юнг, Д. Джонсон, А. Адлер) розглядали це явище як умову творчої сублімації, можливість гармонійно співіснувати з іншими та відкрито відображати свої почуття. Д. Майєрс вказував на взаємозв'язок глибоких дружніх взаємовідносин з інтимною довірливістю.
Учені Т. Зелінська та А. Хурчак досліджували проблему саморозкриття як супутню при вивченні психологічних особливостей амбівалентності антитюдів особистості. І. Кон, вивчаючи особливості саморозкриття, виділив п'ять самостійних параметрів його оцінювання[6]:
• обсяг (ширина) інформації, яку повідомляють;
• ступінь інтимності повідомлення для суб'єкта;
• тривалість, темп та швидкість саморозкриття;
• емоційна тональність (вихваляння або, навпаки, сором);
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціально-психологічний тренінг і маніпуляція» автора Балахтар В.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Модель співвідношення саморозкриття індивіда та зворотного зв'язку“ на сторінці 1. Приємного читання.
