Мішенями психотерапевтичної дії є прояви, що порушують природну динаміку і гармонію тілесного функціонування в процесі досягнення суб'єктом поставлених цілей та завдань на певному етапі життя. Крім цього, тілесна психотерапія спрямована на стимуляцію механізмів автокорекції суб'єктивних станів, усвідомленого пошуку компенсаторних ефектів щодо психосоматичного дисбалансу.
До методів тілесної психотерапії належать наступні види технік:
• когнітивно-анапітичні – орієнтовані на аналітичне дослідження джерел і психосоматичних наслідків психотравматичних переживань та усвідомлення особливостей актуальних тілесних процесів; потребують аналізу ранніх дитячих травм та їх фіксації на соматичних структурах;
• дихальні техніки, спрямовані на зняття напруги з респіраторних м'язів (діафрагма, міжреберні м'язи та ін.), пропонують аналіз дихального патерну, контроль респіраторного циклу, а також підвищення або "релвисування" енергетики тіла за допомогою посилення (гіпервентиляції) або гальмування (гіповентиляції) дихальної активності;
• техніки релаксації, пов'язані з автокорекцією психосоматичної напруги й орієнтовані на досягнення аутогенного трансу (релаксації) через зниження м'язового тонусу;
• постізометричні та масажні техніки передбачають застосування додаткових зовнішніх гетеро- або аутотактильних дій, спрямованих на активізацію оновлювальних і коригувальних процесів в організмі; формально прийоми пов'язані з розминкою, розтяганням, тонічною напругою й розслабленням, відповідно, м'язів, зв'язок, сухожиль, суглобів, шкірних покривів і тканин органів черевної порожнини;
• театральні – спрямовані на досягнення психоемоційної свободи, реагування і подолання внутрішніх переживань та комплексів у театральній дії (драматичні етюди, психодраматичні постановки); забезпечують опанування нового досвіду тілесної активності через творче самовираження в постановочній дії;
• експресивні, пов'язані зі спонтанною руховою активністю, руховим і мовним підсиленням станів, що допомагають катарсичному реагуванню емоційних комплексів і пригнічених афективних станів;
• танцювально-рухові – сприяють формуванню навичок спонтанності і вільного самопрояву, здатності до диференціації елементів тілесного сприйняття; уможливлюють емоційне самовиявлення, подолання рухових стереотипів за допомогою танцювальних па, рухів та дій (класичних, сучасних, спонтанних або трансових);
• тактильно-комунікативні – зумовлюють використання тактильної комунікації; дотики здійснює терапевт до тіла клієнта, якщо це терапевтично виправдано, доцільно, етично і коректно, або в груповій роботі – учасники один до одного. Ці прийоми спрямовано на подолання внутрішніх комунікативних бар'єрів у досягненні особистої відвертості, розвиток тілесної сенситивності й поглиблення розуміння іншої людини;
• рухові (локомоторні) – передбачають переміщення людини у просторі і водному середовищі у відповідних напрямах тілесної терапії, різні модифікації рухової активності, що зумовлює "занурення" людини в рух та усвідомлення структури і спрямованості. Діапазон інтенсивності – від гранично повільних до максимально швидких (за умови збереження усвідомлення в момент виконання). Форма рухів -будь-яка з актуально доступних для людини – від простих, лінійних, одиничних до складних, пластичних та різноспрямованих;
• альтернативні – орієнтовані на досягнення пластичності поведінки людини в соціальному контексті, формування гармонійності й врівноваженості психологічного стану за допомогою специфічних психофізичних технік, розроблених у різних етнокультурах (індійській, тибетській, китайській, африканській, латиноамериканській). Найчастіше в контексті тілесної психотерапії застосовують рухові (асани) й дихальні (пранаями) прийоми хатха-йоги, а також рухові і дихальні прийоми китайської пластичної гімнастики тайцзі-цюань.
Терапевтичне керування респіраторним циклом[4] є одним із центральних прийомів тілесно орієнтованої психотерапії, який активно використовують поряд із біосинтезом у більшості орієнтованих на тіло підходах. Воно ефективно для зняття в клієнта психоемоційної або м'язової напруги, збудженості й досягнення певного трансового ефекту з метою реалізації, наприклад, імагінативних технік (глибшого фокусування на соматичних відчуттях, спричинених м'язовими блокадами).
Керування респіраторним циклом починають з того, що учасникам тренінгу пропонують розташуватися зручно, відкинувшись на спинку крісла, і послідовно розслабити м'язи спини, плечей, рук, ніг, обличчя. Фонове розслаблення є важливим підготовчим етапом, що надалі забезпечує пильну увагу особистості до свого дихання і виключає відволікання на відчуття м'язових гіпертонусів у різних ділянках тіла (які, у свою чергу, можуть бути пов'язані з почуттям тривоги або необхідністю компульсивного надконтролю за власним тілом).
Досягнення фонового розслаблення свідчить про можливість переходу до роботи з диханням, що припускає фокусування уваги людини на фазах дихального циклу. їй пропонують, не напружуючись, простежити за своїм вдихом, за тим, як повітря повільно втягується в легені, рівномірно наповнює їх, і виникає відчуття внутрішнього розширення. Увагу концентрують на цьому відчутті. Наприкінці вдиху відбувається коротка природна пауза, після якої починається плавний видих. Видихати варто не поспішаючи, розтягуючи повітря. Після видиху також може виникнути природна коротка пауза, за якою знову відбувається перехід до фази вдиху. З кожним вдихом і видихом дихання ставатиме дедалі тихішим, глибшим і рівномірнішим. Тривалість дихального циклу збільшується.
Подібну, можливо в розширеному й деталізованому варіанті, своєрідну "гіпнотичну пісню" тренер проговорює, формуючи й утримуючи фокус уваги учасників на власному диханні. "Занурення" людини у своє дихання дає більш стійкий і генералізований релаксувальний ефект, ніж спроба розслабитися зусиллям волі. Досягнення подовженості дихання є важливою діагностичною ознакою того стану, в якому перебуває особистість. Таку дихальну процедуру можна здійснювати і самостійно. Однак доцільніше її проводити в контексті інших прийомів, поступово підключаючи до подиху процес імагінації – формування перед внутрішнім зором учасника почуттєво або візуально сприйняті асоціативні образи, що мають як діагностичне, так і катарсичне значення, яке забезпечує процес самовідновлення внутрішнього порядку душі. Отже, саме дихання здатне забезпечити або відновити в разі порушення зв'язок між органічною природою тіла і психічним рівнем рефлексії процесів, детермінованих тілесною природою людини.
Більшість названих технік є специфічними для тілесно орієнтованої терапії[5]. Однак деякі з них можуть бути використані в межах інших лікувальних стратегій. Це пов'язано із загальною тенденцією в сучасній психотерапевтичній практиці інтеграцією різних підходів і методів, наприклад, у психоаналітичній терапії, коли порушується проблема соматизації симптому і виникає необхідність розгляду питань тілесності. Це стосується і гештальттерапії, когнітивно-поведінкової та екзистенціальної терапії. Зокрема, широко використовують у різних напрямах психотерапії когнітивно-аналітичні тілесні техніки, спрямовані на виявлення подій, відносин, а також психічних механізмів, що спричинили перехід переживань на соматичний рівень; дихальні і релаксаційні техніки. їх застосування зумовлено потребою зняти ситуативну або стійку психоемоційну напругу чи створити гіпнотичне тло для терапевтичних інтервенцій. Тактильно-комунікативні прийоми часто використовують у гуманістично орієнтованих та екзистенціальних підходах, щоб за допомогою дотику налагодити більш довірливі, значущі й відкриті відносини.
Таким чином, освоєння фахівцем навичок роботи з тілесністю клієнта може значно підсилити його терапевтичну продуктивність" оскільки, як правило, саме тілесність людини виявляється тим перехрестям, де перетинаються лінії напруги симптомів, патологічних відносин і пережитих травматичних ситуацій.
Гештальттерапія передбачає надання людині допомоги в пошуку справжньої життєвості, здатності насолоджуватись життям нині, "тут і тепер", не відкладаючи радість і щастя на невизиачене "коли-небудь потім". Бути здоровим, щасливим, задоволеним собою, впевненим у своїх силах, любити друзів і близьких, не висловлювати їм претензій, а собі не докоряти вічними сумнівами, стати відповідальним та зрілим, залишаючись веселим і спонтанним, – основні цілі гештальттерапії[6].
Гештальттерапія – психотерапевтичний напрям, заснований на синтезі психоаналітичних ідей та принципів гештальтпсихології; спрямований на усвідомлення й закінчення цілісних патернів взаємодії зі світом (гештальтів), а несвідомі компоненти та психологічні захисти розглядає як основні цілі терапевтичного втручання. За своєю суттю гештальттерапія наділена екзистенційним змістом, практичною філософією достовірності життя, що грунтується на процесах усвідомлення і контакту.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціально-психологічний тренінг і маніпуляція» автора Балахтар В.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 5. Основні напрями тренінгової роботи“ на сторінці 2. Приємного читання.
