Розділ «Тема 7. Природний та трудовий потенціал України»

Таблиця 7.1

Підходи до визначення терміну "ресурсозбереження"

Джерело: Розроблено авторами на основі [13; 15; 34; 39; 48; 59]

Не існує єдиного визначення поняття "ресурсозбереження". Більшість науковців розглядає його крізь призму системи технічних, економічних, організаційних заходів, спрямованих на раціональне використання ресурсів та забезпечення зростаючих потреб у них головним чином за рахунок економії. Ресурсозбереження трактується, в першу чергу, як спосіб, метод господарювання. Сучасні науковці, особливо економісти, розглядають ресурсозбереження, як метод господарювання, за якого раціональне використання усіх ресурсів господарства, комплексу, галузі, підприємства обов'язково супроводжується не тільки використанням природно-ресурсного потенціалу, а й впровадженням ресурсозберігаючих технологій та прийняттям ефективних управлінських рішень стосовно них.

Отже, ресурсозбереження – це сучасний альтернативний напрям господарювання оснований на використанні природно-ресурсного потенціалу та інших можливостей території, що гарантує економію всіх (природних, виробничих, фінансових, екологічних та ін.) ресурсів при одночасному збільшенні виробництва продукції не підвищуючи кількості використаної сировини, палива, енергії, основних та допоміжних матеріалів. Реалізувати це можливо завдяки впровадженню ресурсозберігаючих технологій, інновацій, безвідходного виробництва, екологізації економіки та прийняття ефективних управлінських рішень в даній сфері.

У високорозвинених країнах ресурсозбереження вже давно стало основною складовою стратегічних планів розвитку на різних рівнях господарювання, активно розвинене публічно-приватне партнерство регіонів у цій сфері, соціо-екологічна відповідальність компаній тощо. Україна як невід'ємна складова світової економіки поступово також спрямовує власні зусилля на ресурсоефективні заходи, необхідність та актуальність яких не викликає сумніву, проте ми все ще знаходимося у самому початку шляху.

Базовими стратегічними напрями ресурсозбереження виступають: комплексне й збалансоване споживання мінерально-сировинних і паливних ресурсів; широке використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини впровадження безвідходних технологій, інноваційних підходів до використання ресурсів та сировини, ресурсозберігаючої техніки і технології; стабілізація земельного фонду, відновлення родючості земель, рекультивація відпрацьованих кар'єрів тощо; активне лісовідновлення, підтримання кисневої та сировинної продуктивності лісів, ефективне регулювання лісокористування; збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових промислових об'єктів.

Одним з вагомих складників ресурсозбереження є вторинний ресурсний потенціал. Навіть за кризових умов господарювання щорічно утворюється близько 500 млн. т відходів з переліком більше ніж 40 найменувань, в структурі яких переважає паливно-енергетична, видобувна, металургійна, хімічна промисловість. У перспективі передбачається формування ефективного механізму вторинного ресурсоспоживання і залучення у цю сферу іноземних інвестицій та інновацій. Зокрема, значного розвитку набуває вторинна металургія. Значно розширюються напрями переробки пластику, використання макулатури, полімерної вторинної сировини, деревини; створюються потужності по переробці картонної, скляної; металевої та пластикової тари і упаковки, а також сільськогосподарських відходів.

Основними тенденціями, що визначатимуть світове майбутнє стануть значне підвищення ефективності використання ресурсів, інформатизація та роботизація усіх сфер життя, подальше поширення зелених інтегрованих startup-технологій, використання надпотужних альтернативних джерел енергії, медицина на генному рівні, модульоване сільське господарство, що дозволить наперед задавати властивості продукції та необхідні обсяги.

Україна поступово почала активізувати зусилля в даному напрямку, адже ефективного використання ресурсів вже давно потребує вітчизняна економіка, обтяжена зношеними ресурсномісткими основними фондами та застарілими технологіями. Розвиток ринкових відносин в Україні, що сприяє появі нових підприємств, посиленню спеціалізації та конкуренції у різних галузях стимулює впровадження нових ресурсозберігаючих технологій у виробництво.

Ресурсозбереження досить складно оцінити статистично, адже будучи надзвичайно ємнісним поняттям воно охоплює надзвичайно широкий спектр заходів, які в підсумку призводять до оптимізації виробничих процесів, підвищенню продуктивності праці та покращенню умов виробництва. Серед таких позитивних ефектів – оновлення основних фондів, впровадження новітніх або більш досконалих технологічних процесів виробництва, вдосконалення організаційних та управлінських процесів, ефективне використання відходів виробництва тощо починаючи з мікрорівня і завершуючи макроекономічним масштабом.

Важливим пріоритетом є підвищення ефективності енергозбереження у зв'язку з тим, що Україна належить до енергодефіцитних країн і за рахунок власних джерел задовольняє свої потреби в паливно-енергетичних ресурсах менш ніж на 50%. Україна має значний потенціал щодо використання альтернативних джерел енергії, за допомогою яких можливо було б замінити традиційні види палива. За підрахунками експертів такий потенціал становить 98 млн. т умовного палива. Найбільшим потенціалом характеризуються біоенергетика, вітроенергетика та енергія довкілля.

Позитивною тенденцією у розвитку ресурсозбереження в Україні можна назвати пожвавлення в даній сфері у зв'язку з оголошенням енерго- та ресурсозбереження одним із ключових державних стратегічних напрямів. Відповідно до державних програм з енергозбереження передбачається: запровадити заходи, щодо скорочення енерговитрат у виробництві енергомісткої продукції й проведення комплексного фінансово-економічного та енергетичного аналізу найбільш енергоємних виробництв і закриття на цій підставі збиткових підприємств; провести реконструкцію та технічне переозброєння ТЕЦ промислових підприємств; впровадити економічний механізм зацікавлення в економії паливно-енергетичних ресурсів, нових енергозберігаючих маловитратних технологіях; запровадити на енергоємних підприємствах систему зменшення витрат енергоносіїв; залучити до паливно- енергетичного балансу країни відновлювані та нетрадиційні джерела енергії. Діє закон "Про зелений тариф", що значним чином активізував розвиток альтернативної енергетики, для якої даний документ став "зеленим світлом". Крім того в Україні активізувалося виробництво твердого біопалива – протягом 2012 року в Україні вироблено 652 тис. т пелет та брикет з відходів деревини, соломи та лушпиння соняшника та 27 тис. т моторного палива на основі етанолу. Проте, через значний попит на тверде біопаливо з-за кордону, більш привабливі ціни зовнішніх ринків та недорозвиненість ринку твердого біопалива в Україні, більше 90% цього ресурсу експортується.

В цілому комплексний розвиток усіх напрямів ресурсозбереження дасть змогу сформувати нову стратегію господарювання, що базується на екологізації економіки, стимулюванні екологічної свідомості населення України, економному використанні наявної ресурсної бази, оптимальному співвідношенні первинних і вторинних ресурсів та маловідходному (безвідходному) виробничому циклі. Запровадження принципів ресурсоефективності – є першочерговим завданням для України, адже сприятиме підвищенню її конкурентоспрможності, підсиленого енергетичної безпеки, прискоренню не тільки економічного та соціального зростання, а й наблизить державу до позицій сталого розвитку суспільства, через зменшення впливу на довкілля та розбудову сучасної високотехнологічної та ефективної країни. Безперечно для цього необхідна державна підтримка у вигляді стратегічних планів та програм, що будуть сприяти розвитку ресурсозбереження в Україні, стимулюватимуть відповідальність підприємств й господарників, та активізують сприйняття засад ресурсоефсктивносгі та відповідального споживання у населення кожного регіону.

Важливо збагнути, що ресурсозбереження – це не просто, сучасна тенденція у світлі інноваційного розвитку, а виправдана необхідність, котра не лише допомагає раціоналізувати використання наявних благ, цінностей, а іі підвищує рівень та якість життя, конкурентні переваги на ринку, а відтак визначає зростання показників ефективного розвитку економіки регіонів.

7.5. Демографічний та працересурсний потенціал регіонів України

Основою розвитку суспільства завжди була й залишається людина – головний фактор становлення економіки, основна продуктивна сила. Тільки завдячуючи людському інтелекту сучасніш світ сягнув до таких надзвичайних звершень – науково-технічного прогресу, інновацій, альтернативної енергетики, безвідходних технологій, генної інженерії, мікробіології, порошкової металургії, робототехніки, космонавтики та багато іншого. Не виникає сумніву у тому, що людський потенціал є основною рушійною силою ринкової економіки, саме тому дослідження його характеристик (кількості, руху, кваліфікації, розміщення, тощо) є невід'ємною складовою прогнозування тенденцій розвитку національного господарського комплексу та його регіональних підсистем.

Демографічна ситуація. За останнє двадцятиріччя демографічна ситуація в нашій країні демонструє постійні показники скорочення населення.

Станом на 01.01.2013 року чисельність наявного населення України складала 45 553,0 тис. чоловік, наприкінці року – 31.12.2013 чисельність наявного населення в Україні становила 45 422 200 мешканців, а за офіційними прогнозами Держкомстату України станом на 2014 рік громадян України стане ще менше, близько 45 419,8 тис. чол.

На 2013 рік, за чисельністю населення, Україна посідає 30 місце на планеті (за останні десять років цей показник знизився на п'ять позицій, у 2003 році – 25 місце в світі). Серед Європейських держав, Україна поступається за показником чисельності населення, Німеччині, Франції, Великобританії, Іспанії та Італії. У 2013 році демографічна ситуація в Україні продовжила негативну динаміку, яка виникла ще в середині 90-х років XX століття. За підсумками 2011 року наявне населення України зменшилося на 144,9 тис. осіб; в 2012 році населення України скоротилося на 80,6 тис. чол.; а в 2013 році показники скорочення зросли до 133,2 тис. чол. (відповідно до прогнозу Держкомстату) і аналогічна динаміка мала місце у 16 регіонах (табл. 7.2).