Розділ «Тема 7. Природний та трудовий потенціал України»

– чорноземні грунти найбільше поширені в Україні (майже 60% території) і знаходяться в Лісостеповій та Степовій зонах, відрізняються високим вмістом гумусу (5-15%), ідеально підходять для більшості сільськогосподарських культур. Це найкращий фунт для землеробства у світі;

– каштанові фунти (сухий Степ), відрізняються низьким (до 3%) вмістом гумусу, для успішного вирощування сільгоспкультур потребують додаткового зволоження і підкислення;

– бурі лісові фунти розташовуються в гірських районах Криму і Карпат, а також на рівнинних територіях Закарпатської низовини і Передкарпаття, мають невелику товщину (до ЗО см) і вміст гумусу до 3-4%;

– солонці і солончаки – малородючі і неродючі фунти, перші зустрічаються фрагментарно в лісостеп)' і степу, другі характерні для південних степів (на терасах річок Дніпро, Південний Буг, Дністер, Дунай і на морських узбережжях), проблемні для вирощування культур.

Нагальними проблемами в сфері земельних ресурсів, практично для всіх регіонів України, виступають: підвищення ефективності їх використання та охорони на основі зменшення розораності земель, запобігання деградації фунтів та покращення їх родючості; досягнення збалансованого співвідношення угідь у зональних системах використання земель; формування продуктивної та високоефективної системи землекористування, як надійної основи розв'язання продовольчої проблеми.

Задля розв'язання проблем, пов'язаних із землекористуванням, важливим засобом постає провідна роль держави в управлінні земельними ресурсами; проведення ефективної земельної реформи та відповідної аграрної політики, залучення земельних ресурсів у активний економічний обіг. Актуальним для України залишається питання щодо скорочення вилучення продуктивних земель для сільськогосподарських потреб, а також положення сталого розвитку держави вимагають скорочення рівня землемісткості певних галузей національного господарства до нормативних величин.

Водні ресурси виступають джерелом промислового і побутового водопостачання, а тому відіграють вирішальну роль у розвитку всього національного господарства та у життєдіяльності населення. Україна вододефіцитна країна. Рівень забезпеченості України водними ресурсами є недостатнім і визначається формуванням річкового стоку, наявністю підземних і морських вод. Потенційні ресурси річкового стоку оцінюються у 209,8 км3, з них лише 25% формується в межах нашої держави і є її власним фондом. Транзитний стік тільки частково використовується для господарських потреб. Співвідношення об'ємів місцевого і транзитного стоку в різних адміністративних областях неоднакове. Територією України водні ресурси розподіляються нерівномірно. Близько 60% їх припадає на річки басейну Дунаю, де потреба в них незначна. А найменші об'єкти водних ресурсів припадають на території, де вони вкрай необхідні у великих кількостях: Автономна Республіка Крим, Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Херсонська, Миколаївська, Одеська області.

Україна належить до територій з низькою водозабезпеченістю за сумарним річковим і місцевим стоком. На одного жителя в Україні припадає лише 1.0 тис. м3 на рік (в Європі – 4,6 тис. м3, у світі – 8,2 тис. м3, Канаді – 99 тис. м3).

Найбагатшими на водні ресурси є північні, західні та центральні області України. На 1 січня 2013 року площа водного дзеркала ставків у Вінницькій області становила 22,5 тис. га; у Черкаській – 17 тис. га; у Кіровоградській – 16,1 тис. га; у Полтавській – 15,9 тис. га. Найменш забезпечені водними ресурсами південна та східна частини України. Площа водного дзеркала ставків у Автономній республіці Крим становить 4,5 тис. га; у Херсонській – 6,2 тис. га; у Одеській – 6,8 тис. га. Загальна довжина річок у Криму становить 6.0 тис. км, у Херсонській області – 0,9 тис. км, у Одеській – 8,0 тис. км.

Захід України характеризується наявністю досить щільної річкової сітки, проте площа водного дзеркала ставків у цій частині України невелика. На початок 2013 року на території Закарпатської області протікало 9429 річок загальною довжиною 19,6 тис. км. Загальна довжина річок у Львівській області сягала 16,3 тис. км. а в Івано-Франківській – 15,7 тис. км. У той же, час площа водного дзеркала ставків у Закарпатській області становила лише 0,3 тис. га, в Івано-Франківській – 2,4 тис. га, а в Чернівецькій – 2,3 тис. га.

Найважливіша водна артерія України – річка Дніпро, протікає по території восьми регіонів України: Київської, Черкаської, Кіровоградської, Полтавської. Дніпропетровської, Запорізької, Херсонської областей та міста Києва. Крім цього, по території Чернігівської та Київської областей тече Десна – судноплавна притока Дніпра. Важливі судноплавні річки течуть також по території:

– Одеської області (Дунай, Південний Буг, Дністер);

– Миколаївської області (Південний Буг);

– Вінницької області (Південний Буг, Дністер);

– Кіровоградської області (Південний Буг);

– Хмельницької, Чернівецької, Тернопільської та Івано-Франківської областей (Дністер).

Територіальний розподіл водних ресурсів України є нерівномірним і не відповідає розміщенню водомістких господарських комплексів. Найменша кількість водних ресурсів формується у місцях зосередження потужних споживачів – Донбас, Криворіжжя, Придніпров'я АР Крим, південні області України. Основними споживачами води є промисловість (в першу чергу електроенергетика, металургія, хімічна промисловість), сільське господарство, комунальне господарство. Для пом'якшення територіальних відмінностей у забезпеченні поверхневими водами в Україні побудовано 1,1 тис. водосховищ, найбільші з яких знаходяться на Дніпрі. Створено близько 31 тис. ставків, 7 крупних каналів і 10 водоводів тощо.

Україна має значні ресурси підземних вод, величини підземного стоку змінюються в південному напрямку. В Українських Карпатах обсяги підземного стоку становлять 100-120 мм, а найбільший він у Кримських горах – 500 мм. Сумарна величина підземного стоку оцінюється в 500-550 м3/с, що становить 30% загального стоку з території країни. Значними є водні ресурси озер України. У господарстві використовують морські води (Автономна Республіка Крим, Одеська, Херсонська, Донецька області).

Важливою складовою водних ресурсів є їх гідроенергоресурси – запаси енергії річкових потоків і водоймищ, що лежать вище від рівня моря. Загальні потенційні гідроенергоресурси становлять близько 60% всієї енергії поверхневого стоку.

Раціональне використання водних ресурсів та покрашення їх якісних властивостей, передусім, передбачає: розробку ефективних правових, економічних та організаційних передумов раціонального водовикористання, запровадження водозберігаючих форм господарювання, створення замкнутих циклів водокористування з мінімальним забрудненням води (повторне використання води), забезпечення відновлюваних функцій водних джерел. У найближчій перспективі необхідно активізувати соціально-екологічний напрям водокористування, забезпечивши права людини на сприятливе водне середовище з урахуванням екологічної місткості водоресурсних джерел.