Розділ «Тема 7. Природний та трудовий потенціал України»

Лісові ресурси відіграють важливу роль у збереженні навколишнього природного середовища та господарській діяльності людей, слугують важливим сировинним фактором для розвитку галузей народного господарства, а загалом є первинним фактором існування людини, адже основна функція лісу – продукування кисню, без якого існування населення буде неможливим. З огляду на це, не виникає сумнівів в тому, що збереження та примноження лісових ресурсів повинно передувати їх використанню.

Україна належить до країн з невисокою забезпеченістю лісом. Загальна площа лісового фонду України становить – 10,4 млн. га, із яких вкритих лісовою рослинністю – 9,6 млн. га. Лісистість території країни становить лише 15,9%. Рівень лісистості досить низький та територіально диференційований: від 51,4% в Закарпатській до 3,7% в Запорізькій областях (рис. 7.4). Наближеним до оптимального, вважається показник лісистості на рівні 22-24%, який дає змогу досягти збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами.

Ліси України за своїм призначенням і розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі та інші функції і забезпечують потреби суспільства в кисні та лісових ресурсах.

До особливостей лісових ресурсів та лісового господарства України відносяться:

– низький середній рівень лісистості території країни;

– зростання лісів у різних природних зонах (Полісся, Лісостеп, Степ, Українські Карпати та гірський Крим), що містить істотні відмінності щодо лісорослинних умов, методів ведення лісового господарства, використання лісових ресурсів та корисних властивостей лісу;

– переважно екологічне значення лісів та висока їх частка (до 50%) з режимом обмеженого лісокористування;

– високий відсоток заповідних лісів (15,7%), який має стійку тенденцію до зростання;

– історично сформоване закріплення лісів за численними постійними лісокористувачами (для ведення лісового господарства ліси надані в постійне користування підприємствам, установам і організаціям кількох десятків міністерств і відомств);

– значна площа лісів зростає у зоні радіоактивного забруднення що утворилась після аварії на ЧАЕС;

– половина лісів України є штучно створеними і потребують посиленого догляду.

Рис.7.4. Лісистість території областей України Джерело: Державне агентство лісових ресурсів України [Режим доступу: dklg.kmu.gov.ua/forest/control/uk]

Лісові ресурси на території України розташовані дуже не рівномірно. Вони сконцентровані переважно в Поліссі та в Українських Карпатах. Найбільш лісисті області – Закарпатська (51,4%), Івано-Франківська (41%), Рівненька (36,4%), Житомирська (33,6%), Волинська (31%); найменш лісисті області – Миколаївська (4%), Херсонська (4.1%), Запорізька (3,7%) (рис. 7.4). Лісистість у різних природних зонах та регіонах має значні відмінності й не досягає оптимального рівня, за якого ліси найпозитивніше впливають на клімат, грунти, водні ресурси, пом'якшують наслідки ерозійних процесів, а також забезпечується одержання більшої кількості деревини.

Ліси України сформовані понад 30 видами деревних порід, серед яких домінують сосна, дуб, бук, ялина, береза, вільха, ясен, граб, ялиця. Хвойні насадження займають 42% загальної площі, зокрема сосна – 33%. Твердолистяні насадження становлять 43%, зокрема дуб і бук – 32%. Вікова структура лісів України характеризується такими співвідношеннями: молодняки займають 48% площі, середньовікові – 36,7%, достигаючі та стиглі – відповідно 9,8% та 5,5%, що в 1,5-2 рази нижче оптимальних величин. Крім того, загальний стан лісів України не відповідає еколого-економічним вимогам, а функціонування лісового господарства здійснюється в складних економічних умовах.

Основними, найбільш актуальними проблемами щодо формування і раціонального використання лісових ресурсів України є: порушення збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами; значне виснаження лісосировинної бази, погіршення природних комплексів, деградація рослинного покриву; обмеженість інвестицій для лісогосподарського виробництва; скорочення обсягів лісокористування та низький рівень задоволення потреб у деревині за рахунок місцевих ресурсів.

В напрямку збереження і розширеного відновлення лісів впродовж 201 Ο2013 років було досягнуто певні зрушення. В Україні кожен другий гектар лісу створений штучно. Таким чином, вкрита лісовою рослинністю територія в Україні і запас деревини в її лісах постійно збільшуються. Обсяги створення лісів за останні 3 роки перевищують площу щорічних суцільних зрубів в 1,5 рази.

Проте проблеми існують, а їх вирішення тісно пов'язано з розширеним відтворенням лісових ресурсів, підвищенням ефективності їх охорони і використання. Необхідно проводити активні заходи щодо захисту і відновлення лісових насаджень з тим, щоб поступово переходити на забезпечення потреб країни переважно за рахунок власних ресурсів із збереженням основних екологічних функцій лісу. Поряд з цим принципово важливо підвищити експортні можливості лісового господарства України.

У перспективі повинна тривати робота направлена на удосконалення сталого ведення лісового господарства в Україні та покращення екологічної ситуації в державі, а саме: досягнення оптимальної лісистості території країни; забезпечення інвентаризації полезахисних лісових смуг, закріплення їх за землекористувачами, відновлення роботи агролісомеліоративних служб; забезпечення державної підтримки створення захисних насаджень та полезахисних лісових смуг на еродованих землях, що перебувають у приватній і комунальній власності; забезпечення охорони лісів від пожеж, збереження природних екосистем та ресурсного потенціалу лісів; реформування статусу працівників лісової охорони; забезпечення екологічно орієнтованого та комплексного використання лісових ресурсів, зменшення обсягів суцільних рубок, заміна їх на поступові і вибіркові; посилення охорони лісів від незаконних рубок; здійснення ефективного захисту лісів від шкідників і хвороб; збільшення поголів'я мисливських тварин, боротьба з браконьєрством.

Рекреаційні ресурси забезпечують відновлення та розвиток життєвих сил людини, витрачених у процесі трудової діяльності, тобто слугують для регенерації здоров'я і підтримки працездатності населення. До рекреаційних ресурсів відносять об'єкти і явища природного походження, які можуть бути використані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму. До їх складу входять бальнеологічні (мінеральні води, грязі), кліматичні, ландшафтні, пляжні та пізнавальні ресурси. Вони розміщені практично на всій території України, однак дуже нерівномірно. В Україні є великі рекреаційні ресурси, які мають не тільки державне, а й міжнародне значення, що стає запорукою досягнення значного економічного ефекту в туристичному бізнесі.

Природно-рекреаційний потенціал України складають узбережжя Чорного та Азовського морів, Карпатських та Кримських гір, рельєф, водні (понад 70 тис. річок, більш як 3 тис. природних озер і 22 тис. штучних водоймищ), лісові, рослинні та тваринні ресурси. Родовища лікувальних грязей, а також мінеральних і радонових вод теж входять до рекреаційного потенціалу нашої країни. В Україні створено 11 національних природних парків, 15 державних заповідників, заказники, дендропарки, пам'ятники садово-паркового мистецтва, які належать до природоохоронних територій.