Розділ «Тема 7. Природний та трудовий потенціал України»

– умови життєдіяльності та господарювання – антропогенно змінене навколишнє середовище може становити загрозу для існування, а екологічно- шкідливі виробництва знижують економічні можливості території;

– сільське господарство – забруднення навколишнього середовища знижує економічну ефективність сільськогосподарських галузей, зменшує інвестиційну привабливість регіону для потенційних інвесторів, які працюють у галузі сільського господарства;

– рекреація та туристична галузь – при незадовільних показниках зовнішнього природного середовища розвиток цих сфер стає неможливим (хоча в Україні з'явився новий вид туризму – ядерний туризм, як спадок Чорнобильської катастрофи, проте ставку на даний напрям робити не варто).

Рівень екологічного навантаження можна охарактеризувати за допомогою двох основних показників: обсягу викидів шкідливих речовин а атмосферу та обсягу відходів. Східні регіони України залишаються найбільш забрудненими, що зумовлено масштабними викидами від промислових виробництв. Так, за підсумками 2013 року на Донецьку, Дніпропетровську га Луганську області припадає дві третини (67,4%) викидів забруднюючих речовин в Україні, що в абсолютних величинах становить 1,51 млн. тонн, 0,96 млн. тонн та 0,45 млн. тонн відповідно.

У той же час, найменше викидів зареєстровано в Херсонській (6,4 тонн) та Чернівецькій (2,9 тонн) областях, а також у місті Севастополь (3,2 тонн), тобто в регіонах, які характеризуються нижчим рівнем промислового розвитку. При чому за показником обсягів викидів у розрахунку на одиницю площі ситуація виглядає трохи по-іншому, найбільше викидів припадає на Донецьку область (57,1 тонн на км2). Проте з огляду на велику кількість викидів в атмосферу на малій території на другому місці, посуваючи Дніпропетровську область (30,1 тонн на км2), знаходиться місто Київ (39,3 тонн на км2) (рис. 7.5).

Рис. 7.5. Щільність викидів шкідливих речовин в атмосферу в розрахунку на 1 км2, тонн

Джерело: Офіційний сайт Міністерства екології та природних ресурсів У країни [menr.gov.ua/activity]

За підсумками 2011-2013 років найменший показник викидів у розрахунку на одиницю площі мали Волинська (0,36 тонн на км”), Чернівецька (0,36 тонн на км2) та Херсонська (0,22 тонн на км2) області. Варто також відзначити, що на 1 км2 території Херсонської області (найменше викидів) припадає в 253 рази менше викидів шкідливих речовин ніж у Донецькій області (найбільше викидів).

Негативний вплив на навколишнє середовище мають не лише викиди шкідливих речовин в атмосферу, але й відходи, у тому числі, відходи домогосподарств. Варто відзначити, що частина відходів може утилізуватись, перероблятись чи спалюватись. Проте решта залишається на території регіону, тим самим збільшуючи навантаження на навколишнє середовище. На рис. 7.6 показано розподіл регіонів залежно від обсягів накопичених відходів станом на початок 2013 року в розрахунку на 1 км2.

Рис. 7.6. Обсяги накопичених відходів станом на початок 2013 року, тонн на 1 км2

Джерело: [Режим доступу: menr.gov.ua/activity]

Обсяги накопичених відходів, знову ж таки, переважають у східних регіонах, а також в АР Крим та Сумській області. Так, найбільш забрудненим регіоном є Запорізька область, у якій накопичено 282 тонни відходів на 1 км2. Слід зауважити, що ситуація в Сумській області та Автономній Республіці Крим є кращою, хоча обсяги накопичених відходів – 84 тонни на 1 км2 та 73 тонни відходів на 1 км2 відповідно – є досить значними. Загалом, у 21-му регіоні України обсяги відходів (в тоннах) на 1 км2 є меншими за 5 тонн на 1 км2. Найчистішими з них є Вінницька (16 кг на 1 км"), Тернопільська (11 кг на 1 км2) та Чернівецька (0,2 кг на 1 км2) області.

Найбільшими забруднювачами зовнішнього середовища є галузі промисловості та транспорту. Серед найбільш небезпечних є підприємства металургійної промисловості, теплової електроенергетики, об'єкти з виробництва вибухових речовин та утилізації непридатних боєприпасів; підприємства хімічної та нафтопереробної промисловості; об'єкти, що використовують хлор та аміак (холодильне устаткування, установки з очищення води тощо), склади пестицидів та агрохімікатів, аміакопроводи.

Застарілі технології призводять до перевитрат сировини, матеріалів, палива, енергоносіїв, що збільшує собівартість продукції і підвищує екологічне навантаження на територію, оскільки на підприємствах зростають обсяги викидів забруднюючих речовин та скидів стічних вод. Як наслідок 12 підприємств металургійної галузі входять до переліку найбільших забруднювачів довкілля в Україні, серед них: "Дніпровський металургійігай комбінат ім. Дзержинського" (м. Дніпродзержинськ); "Арселор Мітгал Кривий Ріг" (м. Кривий Ріг); "Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського" (м. Дніпропетровськ); "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча" (м. Маріуполь); "Металургійний комбінат "Азовсталь" (м. Маріуполь); "Запоріжсталь" (м. Запоріжжя); "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" (м. Запоріжжя); "Запорізький завод феросплавів" (м. Запоріжжя); "Дніпроспецсталь" (м. Запоріжжя); "Побузький феронікелевий комбінат" (смт. Побузьке, Голованівський р-н Кіровоградської області); "Алчевський металургійний комбінат" (м. Алчевськ); "Миколаївський глиноземний завод" (м. Миколаїв).

Найбільша кількість хімічно небезпечних об'єктів зосереджена в Донецькій, Дніпропетровській, Луганській та Харківській областях. Усього в зонах можливого хімічного зараження потенційно небезпечних об'єктів мешкає значна частина населення України. До найбільш поширених небезпечних хімічних речовин, наявних на підприємствах хімічної промисловості належать аміак, хлор, діоксид азоту, акрилонітрил, сірковий ангідрид, азотна кислота, сірчана кислота, метанол, бензол, карбамідо-аміачні суміші, гідроксид натрію, формальдегід. Складна екологічна ситуація зберігалася у зоні діяльності підприємств гірничої хімії, розташованих у Львівській та Івано-Франківській областях (Новояворівське ДП "Екотрансенерго", Стебницьке ДГХП "Полі- мінерал", Роздільське ДГХП "Сірка", ДП "Подорожненський рудник", ДП "Калійний завод" ПАТ "Оріана"), Ці об'єкти становлять загрозу для довкілля та людей, що мешкають у зоні їх діяльності.

В регіонах інтенсивного сільського господарства небезпеку становить внесення мінеральних і органічних добрив в оброблювані землі, використання пестицидів. Розширенню використання мінеральних добрив в сільському господарстві перешкоджає висока динаміка зростання їх вартості, що стримує обсяги потрапляння шкідливих речовин у грунти та воду. Важливим напрямком в зрошуваному землеробстві є застосування новітніх інтенсивних ресурсозберігаючих технологій, які за рахунок оптимізації витрат забезпечують економію агроресурсів, зменшення екологічного навантаження на агроценози, виключають непродуктивні втрати поливної води та розчинених в ній поживних речовин і агрохімікатів тощо. Таким вимогам відповідають різні способи зрошення, а також проведення поливів дощувальними машинами останнього покоління, які забезпечують контроль за дотриманням поливної норми та якості дощу, високу продуктивність і мобільність тощо.

Загалом, з огляду на екологічну ситуацію в регіонах України, головним завданням на найближчу перспективу є мінімізація підвищення рівня антропогенного впливу на довкілля. Заміна технологій і технічне переоснащення підприємств потребує значних капіталовкладень, що в зв'язку зі спадом виробництва та несприятливим інвестиційним кліматом на найближчу перспективу є мало реальним. На даному етапі, як вихід, слід розглядати здійснення некапіталомісткої, самоокупної модернізації із застосуванням системно-екологічного підходу, який маг передбачати комплекс технологічних, управлінських і господарських удосконалень і нововведень, спрямованих на поліпшення екологічних характеристик виробництва. Система екологічного управління на підприємствах повинна стати невід'ємною складовою загальної системи їх регулювання. Рішення з питань екологізації виробництва мають прийматися на основі висновків і рекомендацій екологічного аудиту.

7.4. Ресурсозбереження як альтернативний спосіб господарювання та використання природно-ресурсного потенціалу

Поняття "ресурс" походить від французького слова "ressource" – цінність, запас, джерело засобів. По суті саме значення ресурсів передбачає економне, заощадливе ставлення до них. На жаль, ресурси, зазвичай, лімітована величина, адже не даремно говорять, що економіка є мистецтвом задовольняти безмежні потреби за допомогою обмежених ресурсів. В такому контексті, першочерговим для виживання суб'єктів господарювання в умовах нестабільності економічного середовища, є розробка та впровадження політики ресурсозбереження, яка дасть змогу не лише оптимально та адекватно використовувати більшість можливостей потенціалу регіонів, але й допоможе ефективно адаптуватися до швидкоплинних змін умов ринку для забезпечення конкурентоспроможності і успішного функціонування галузей, комплексів, господарства в довгостроковій перспективі.

На сучасному етапі науковці і практики розглядають ресурсозбереження у двох напрямах: по-перше, ресурсозбереження являється будь-якою діяльністю, спрямованою на охорону навколишнього середовища і передбачає орієнтацію на "консервування" природних ресурсів; по-друге, зважаючи на сучасний етап розвитку економічних відносин, ресурсозбереження передбачає раціональне використання усіх без винятку ресурсів, включаючи природні. Більшість науковців визначає ресурсозбереження як комплекс технічних, економічних, організаційних заходів, спрямованих на раціональне використання ресурсів та забезпечення зростаючих потреб у них головним чином за рахунок економії. Отже, ресурсозбереження трактується, в першу чергу, як спосіб, метод господарювання. Визначення терміну "ресурсозбереження", що запропоноване сучасними науковцями, відображено в таблиці 7.1.