Розділ «Тема 4. Регіон у системі територіального поділу праці»

Регіональна економіка


4.1. Регіональні особливості спеціалізації


Нагадаємо, що територіальний події праці – це процес виробничої спеціалізації економічних районів, він е закономірною тенденцією закріплення певних видів виробництва чи надання послуг за територіями (районами, країнами). Район – внутрішньо неоднорідна територія з цілісною системою зв'язків, має певну функціонально-територіальну структуру і внутрішню організацію. В свою чергу, регіон, як об'єкт регіональної економіки, це динамічна, цілісна суспільно-географічна система з конкретно визначеними факторами та умовами формування, розвитку й організації. Регіон – цілісна, спеціалізована частина національної економіки, яка має конкретну територію та адміністративні межі, характеризується єдністю суспільного відтворення та управління. В межах регіону виділяються менші за рівнем складові об'єкту вивчення регіональної економіки, це економічніш, природно-ресурсний, людський та трудоресурсний потенціал, галузеві і міжгалузеві комплекси, соціальна інфраструктура, територіальні системи господарювання. Всі вони разом визначають місце регіону в системі територіального поділу праці, окреслюють можливі шляхи розвитку та поглиблення промислової (виробничої) спеціалізації територій.

Диференціація регіонів за ознакою промислової (сільськогосподарської') спеціалізації посилилась у процесі економічних реформ. По окремих регіонах відбулося закріплення сировинної спеціалізації, яка спирається на розвиток видобувних галузей і виробництв з первинної переробки сировини, що сприяло поглибленню нерівномірності промислового розвитку країни. Спеціалізація вказує на неоднорідність регіонів за рівнем розвитку промислового та сільськогосподарського виробництва, сфери послуг та тенденцію до її поглиблення.

Для класифікації території за рівнем промислової спеціалізації в науковій літературі запропоновано індекс промислового розвитку регіону, він обчислюється за показником реалізованої промислової продукції на одну особу. Індекс визначають як співвідношення середнього обсягу реалізованої промислової продукції у розрахунку на одну особу за певний період у регіоні до середнього обсягу реалізованої промислової продукції в розрахунку на одну особу за той самий період в Україні. За результатами згаданого індексу сформовано три групи регіонів:

1) Регіони з високим рівнем промислової спеціалізації (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська та Полтавська області);

2) Регіони з середнім рівнем промислової спеціалізації та наявністю спеціалізованих виробництв інших сфер господарства (сфери послуг сільськогосподарської переробки, тощо) (Київська і Харківська області);

3) Регіони з низьким рівнем промислової спеціалізації а також з наявністю сільськогосподарської спеціалізації та переробних ланок АПК (АР Крим, Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Кіровоградська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська). Слід зазначити, то остання група регіонів є дуже неоднорідною та має власну специфіку.

Значні об'єми, як обсягу промислової продукції, так і ВДВ, створюються у Придніпровському, Північно-Східному, Столичному та Донецькому економічних районах України, де зосереджені орієнтовані на експорт гірничодобувна, металургійна, хімічна галузі промисловості.

Регіони з високим рівнем промислової спеціалізації створюють понад 33% усієї' валової доданої вартості, і в середньому на один регіон цієї групи припадає 6,7% виробництва національної ВДВ. П'ять великих промислових областей разом виробляють 55,3% промислової продукції України, а у середньому по групі – 11,1%, тоді, як по регіонах з низьким рівнем розвитку промислової спеціалізації середня питома вага у випуску промислової продукції складає лише 1,6%. Промисловість регіонів зберігає суттєві територіальні відмінності і за продуктово-виробничою спеціалізацією. Найбільшу питому вагу сировинної продукції у складі реалізованої промислової продукції в 2010-2013 pp. мали Дніпропетровська (86,7%), Запорізька (81,9%), Донецька й Луганська (85,6%), Полтавська області (у цілому по Україні цей показник становить 66,9%). Частка інвестиційної продукції, основою якої є машинобудування, становить 12,1%, а найбільше її вироблено у Сумській області – 28,4%. Наприклад, в державах з розвиненою економікою на долю машинобудівних галузей припадає від 30 до 50% і більше загального обсягу випуску промислової продукції (у Німеччині – 53,6%; Японії – 51,5; Великій Британії – 39,6; Італії – 36,4; Китаї – 35,2%).

Інвестиційна привабливість та рівень рентабельності сировинних секторів економіки України значно перевищують відповідні показники в галузях, що виготовляють продукцію з високим ступенем переробки. Склалася ситуація, за якої надприбутки в сировинному секторі приваблюють до них інвестиційні потоки і стримують тим самим розвиток високотехнологічних галузей і диверсифікацію економіки (табл. 4.1).

Таблиця 4.1

Структура інвестицій за видами промислової діяльності в Україні

Види діяльності2010201120122013
Промисловість100,0100,0100,0100,0
Добувна промисловість28,227,330,622,8
Харчова та легка промисловість15,214,313,714,6
Сировинні галузі (обробка деревини; целюлозно-паперове виробництво, видавнича діяльність; виробництво коксу, продуктів нафтопереробки; хімічна та нафтохімічна промисловість; металургійне вироби, та виробництво готових металевих виробів)29,526,220,421,7
Машинобудування8,67,17,36,0
Інші галузі промисловості0,70,70.60,4
Виробництво та розподілення електроенергії, газу та води17,824,327,434,9

Джерело: "Капітальні інвестиції в Україні за січень-грудень 2013 року" [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Державної служби статистики України. – Режим доступу: ukrstat.gov.ua.

Регіони з високим рівнем розвитку галузей спеціалізації та промисловості е відносно фінансово сильними, для них доцільним буде, як розвиток високих технологій, так і базових галузей промисловості, машинобудування, електротехнічної, хімічної промисловості. Регіонам із середнім рівнем розвитку промислової спеціалізації необхідна підтримка екологічно чистих і сировинних виробництв, які орієнтовані на випуск товарів для внутрішнього і зовнішнього ринків, а також імпортозамінної продукції. Розвиток регіонів з низьким рівнем промислової спеціалізації переважно залежить від тієї регіональної політики, яка здійснюється державою. Це визначається тим, що в цих регіонах існують тільки такі види виробництва, які потрібні для життєзабезпечення населення, переробки місцевої сільськогосподарської сировини, будівельних матеріалів, ремонту підприємств, окреслюється сільськогосподарська спеціалізація тощо. Для таких регіонів важливим є розвиток інфраструктури.

Зрозуміло, що регіони не існують самі по собі, вони всі є складовими елементами національної економіки, яка визначає розвиток господарського комплексу, його структуру та спеціалізацію. Неоднорідність регіонів за рівнем промислового розвитку є чинником неоднорідності економічного, соціального, екологічного простору України. Це суттєво впливає на структуру та ефективність регіональної економіки, рівень спеціалізації, інституційні перетворення та соціально-економічну політику, оскільки формує попит на різні інститути, різні механізми взаємодії місцевої влади і регіонального бізнесу.

Першочергове завдання розвитку великих промислових регіонів пов'язане з необхідністю усунення різних диспропорцій, використання основної частини наявного потенціалу для виробництва товарів тривалого користування, легкої промисловості, продовольства, сфери послуг. Відновлення масштабів виробництва з багатьох позицій у таких галузях життєзабезпечення населення є дуже актуальним. У результаті має відбуватися відносне скорочення сировинної сфери економіки і відповідне збільшення у структурі валового внутрішнього продукту частки споживчих галузей, сфери послуг та інтелектуальної діяльності. Це потребує вирішення питань розподілу повноважень між державним управлінням і місцевим самоврядуванням.

У промисловій політиці на регіональному рівні можуть і мають бути виділені такі напрями: економічний, соціальний, екологічний, структурний та інвестиційний, зовнішньоекономічний, інноваційний, охорони праці, управлінський аспект. Завдання ускладнюється багатогалузевим характером промислового комплексу і багатоукладністю економіки.

Поглиблення спеціалізації регіонів має відбуватися на основі розроблення і взаємозв'язку між собою цільових характеристик соціально-економічної політики різних адміністративно-територіальних утворень. Це дозволить не тільки забезпечити комплексність у реалізації промислової політики держави, розвиток регіонів на основі довгострокових стратегій та позитивних структурних змін, але і задавати якісні рамки і стимули суб'єктам промислового виробництва в регіонах, формуючи і впливаючи на поведінку економічних агентів, спрямовуючи їх на інвестиції у знання, нову техніку і технології. Виходячи з цього, основними напрямами оптимізації регіональної спеціалізації є: формування раціональної структури господарства, підвищеній науково- технічного рівня промисловості та сільського господарства в регіонах, удосконалення організаційних і господарських форм суспільного виробництва. У цьому зв'язку важливо підкреслити, що особливість сучасної соціально- економічної політики європейського типу полягає у тому, що вона повинна бути диференційованою, тобто брати до уваги не тільки загальнодержавні потреби, але й специфічний контекст спеціалізації окремих регіонів, їх місце в системі територіального поділу праці, зокрема таких, як, наприклад, промислові (Донбас, Придніпров'я), або прикордонні (Карпатський економічний район, Одещина).


4.2. Регіональні аспекти структурної модернізації економіки України


Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Регіональна економіка» автора Мартусенко І.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 4. Регіон у системі територіального поділу праці“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

  • Тема 2. Закономірності регіональної економіки, основні принципи та фактори формування економіки регіонів

  • Тема 3. Економічне районування та територіальна структура господарського комплексу

  • Тема 4. Регіон у системі територіального поділу праці
  • Тема 5. Регіональна економічна політика та управління регіональним розвитком в Україні

  • Тема 6. Механізм реалізації регіональної економічної політики

  • Тема 7. Природний та трудовий потенціал України

  • РОЗДІЛ II. МІЖГАЛУЗЕВІ ГОСПОДАРСЬКІ КОМПЛЕКСИ В РЕПОНАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ

  • Тема 9. Міжгалузеві господарські комплекси та регіональні особливості їх розвитку і розміщення.

  • 9.2. Гірничо-металургійний комплекс

  • 9.3. Машинобудівний комплекс

  • 9.4. Хімічна промисловість

  • 9.5. Лісопромисловий комплекс

  • 9.6. Будівельно-індустріальний комплекс

  • 9.7. Агропромисловий комплекс

  • 9.8. Транспортно-комунікаційний комплекс

  • 9.9. Соціальний комплекс

  • РОЗДІЛ III. ЕКОНОМІКА УКРАЇНИ ЯК ЄДНІСТЬ РЕГІОНАЛЬНИХ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ

  • Тема 11. Міжнародні економічні зв'язки України та и інтеграція в європейські та інші світові структури

  • Тема 12. Фактории сталого розвитку продуктивних сил

  • РОЗДІЛ IV. ЕКОНОМІКА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ТА ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

  • Тема 14. Екологічний моніторинг і система екологічної інформації

  • Тема 15. Економічний механізм природокористування та охорони навколишнього середовища

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи