Розділ «Тема 3. Економічне районування та територіальна структура господарського комплексу»

3.1. Сутність економічного району та об'єктивний характер його формування

В царині дослідницьких розробок та наукового обгрунтування процесів формування економіки регіонів визначальне місце відведено економічному районуванню, сутність якого визначається, як – пода́ території країни на цілісні взаємопов'язані частини, які характеризуються спеціалізацією та комплексністю розвитку. Економічний район – таксономічне поняття, він має власну специфіку й цілісність, є результатом економічного районування, як унікального методу наукового дослідження та регулювання господарства і його територіальної організації. Район – це територія, яка характеризується міцними зв'язками, певною функціонально-територіальною структурою та внутрішньою організацією. Економічний район – це частина території держави, якій властиві цілісність, комплексно-пропорційний розвиток, спеціалізація суспільної діяльності та система господарських зв'язків. В основі процесу економічного районування закладено об'єктивні закономірності територіального поділу праці.

У розробку теорії економічного районування значний внесок зробили спочатку радянські вчені, зокрема, П.М. Алампієв, М.М. Баранський, Л.Я. Зіман, М.М. Колосовський, Я.Г. Фейгін, та ін., а також українські регіоналісти, географи, економісти К.Г. Воблий, Ф.Д. Заставний, С.І. Іщук, М.М. Паламарчук, М.Д. Пістун, В.А. Поповкін, О.І. ІПаблій та ін.

Сутність економічного району вміщує в себе специфіку і єдність певної території, яка має рівень компактності, суспільно-географічну типовість. В усіх випадках виділення економічних районів повинні бути враховані їх базові характеристики: спеціалізація, комплексність суспільної діяльності та наявність конкретно визначених органів управління цією діяльністю, пропорційно- збалансований розвиток та внутрішні зв'язки. В основі кожного економічного району стоїть відповідний територіально-виробничий комплекс, а процес економічного районування виступає об'єктивною основою територіальної організації виробництва та управління економікою регіонів.

З огляду на те, що економічні райони це територіально спеціалізовані частини господарського комплексу країни, взаємопов'язані між собою постійними економічними відносинами, їм властиві відповідні ознаки, що дозволяють визначати частину території саме, як економічний район. Ознаки, за якими виділяються економічні райони:

1) Територіальна цілісність – означає неподільність, нерозривність території району, передбачає входження до економічного району цілісних територіально-господарських та адміністративно-територіальних частин.

2) Наявність потужного економічного центру – ядра території. Економічний район внутрішньо неоднорідний тому в своїх межах має відмінності темпів соціально-економічного розвитку. Ядро – найбільше місто, економічний центр району, має якісну динаміку розвитку й, по суті, є візитною карткою всього району, справляє на територію районоформуючий вплив, організовує навколишній простір, наділене управлінськими функціями, є значним промисловим, транспортним, культурним, науковим осередком. В Україні такими містами є Київ, Львів, Одеса, Дніпропетровськ, Донецьк, Харків, великі обласні центри. Відсутність в межах району такого ядра, здатна викликати сумніви з приводу правильності проведення районування.

3) Спеціалізоване господарство – передбачає спеціалізацію району на певних виробництвах, наданні послуг, що відповідає його економіко- географічному положенню, природно-ресурсним, соціально-економічним, екологічним умовам, визначає місце району в загальноукраїнському поділі праці. Саме через спеціалізацію визначається зовнішня функція району.

4) Комплексність господарства – передбачає взаємогюв'язаність найважливіших складників економічної й територіальної структури господарства району. Функція комплексності визначає пропорційність процесів доцільного економічного, технологічного, соціального, природно-екологічного збалансованого розвитку всіх галузей діяльності населення району в органічному поєднанні з потребами країни.

5) Тісні внутрішньорайонні та міжрайонні зв'язки, що забезпечують оптимальний господарський обмін, економічну ефективністі, та розвиток регіонального соціально-економічного комплексу.

6) Керованість та регулювання, ці ознаки свідчить що район є організаційним осередком територіального управління національним

господарством; а також передбачає можливість здійснювати в межах економічного району територіальне регулювання, координацію демографічних, екологічних, соціальних, економічних, інноваційно-технологічних процесів; можливість розробки концепції соціально-економічного розвитку району на перспективу [42].

Економічне районування має велике наукове та практичне значення, адже є засобом оптимізації структури суспільного виробництва через виявлення на території держави науково обґрунтованих господарських комплексів різного масштабу, які в сукупності з суспільством та природою, утворюють національне господарство з його специфікою, ефективністю та конкурентоспроможністю.

3.2. Територіальний поділ праці, як основа формування економічних районів

Основою формування спеціалізації та комплексно-пропорційного розвитку економічних районів є територіальний поділ праці (ТПП). Дана економічна категорія є основою аналізу просторових господарських поєднань в межах країни, а також визначає місце держави в системі світового ринку.

Територіальний поділ праці – об'єктивний незворотній процес виробничої спеціалізації економічних районів, формування міжрайонної кооперації та обміну спеціалізованою продукцією і послугами. ТПП є закономірною тенденцією закріплення певних видів виробництва чи надання послуг за територіями (районами, країнами).

Територіальний поділ праці зумовлений економічними, соціальними, природними, національно-історичними особливостями різних територій і їх географічним положенням. Між окремими територіями завжди існують відмінності: в географічному положенні, в природних умовах і ресурсах, соціально-економічних умовах, рівні розвитку господарства, історичних традиціях, структурі господарства, екологічних чинниках, інноваційно-технологічному розвитку регіону. Ці відмінності і призводять до того, що в різних районах розвиваються різні галузі. До певних територій ніби прикріплюються окремі виробництва. Формується візитна картка регіону в країні, держави – у світі, наприклад: Подільський економічний район спеціалізується на промисловій переробці сільськогосподарської сировини, цукровій промисловості, будівельній індустрії, тощо; Карпатський економічний район – лісове господарство, туристично-рекреаційний комплекс, автомобілебудування, та ін.; Бразилія спеціалізується на вирощуванні кави, виробництві сировини для кольорової металургії; Нідерланди – молочно-сироварна промисловість, квіткове господарство, портове господарство та суднобудування, тощо. Світовою формою поділу праці є міжнародний поділ праці.

Професор М.М. Баранський дав економічну модель територіального поділу праці – ціна товару в місці його виробництва та ціна в місці збуту повинні знаходитись між собою в такому відношенні, щоб різниці між ними вистачало на покриття транспортних витрат:

Великий внесок у розвиток вчень про територіальний поділ праці зробив у свої праці "Экономическая география: история, теория, методы, практика" в 1973 р. учень М.М. Баранського – професор Ю.Г. Саушкін, який розробив систему видів та масштабних рівнів ТПП. Дана система зберегла свою актуальність донині. Види територіального поділу праці за Ю.Г. Саушкіним [50; 51]: