РОЗДІЛ II. МІЖГАЛУЗЕВІ ГОСПОДАРСЬКІ КОМПЛЕКСИ В РЕПОНАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ

Тема 8. Господарський комплекс України, особливості структури і трансформація в ринкових умовах

8.1. Поняття про національний господарський комплекс

Поглиблення територіального поділу праці та спеціалізації господарської діяльності між окремими територіями с невід'ємними процесами формування та розвитку держави. Основним принципом успішного та ефективного господарювання е формування зв'язків між різними галузями і виробництвами, а також їх координація. Розвиток і регулювання таких зв'язків призводить до тісного поєднання суб'єктів господарювання, тобто до створення національного господарського комплексу. Господарство країни називається "національним господарством", "національно-господарським комплексом".

Комплекс (від лат. complexus – зв'язок, поєднання), сукупність предметів або явиш, що складають єдине ціле. Сучасні вчені трактують це поняття дещо ширше: це система, яка відрізняється високим рівнем сполучення між складовими елементами з потоками речовини, енергії та інформації й завдяки цьому володіє енергетичною, економічністю, підвищеною стійкістю у відношенні до інших тіл та систем [6].

Національний господарський комплекс – це конституційно, економічно й організаційно єдина система взаємопов'язаних галузей, виробництв і сфер діяльності людей, яким властива відповідна пропорційність, комплексність та взаємозумовлене розміщення на території, обмеженій державними кордонами [12].

Національне господарство країни – це історично сформована економічна система, що забезпечує матеріальні та духовні потреби населення шляхом створення необхідних життєвих благ на основі оптимального використання обмежених ресурсів.

Умови виникнення та розвитку національної економіки це територіальний поділ праці та формування міцної централізованої держави. За таких умов народне господарство з часом перетворюється на національний комплекс, в якому всі компоненти економічного життя – підприємства, заклади, галузі, окремі регіони – функціонують як єдиний організм, забезпечуючи матеріальні та духовні потреби суспільства.

На сучасному етапі, Україна із власним національним комплексом є складовою частиною світового господарства. Тобто вона має економічні зв'язки з національними комплексами багатьох країн, обмінюючись з ними товарами, науковою інформацією, робочою силою тощо. Економіка країни базується на функціонуванні численних галузей, сфер, підкомплексів, що спеціалізуються на виробництві певних товарів, продукції та послуг.

Первинними ланками господарства є підприємства і установи. Підприємства (заводи, фабрики, шахти) в основному виробляють певну продукцію, а установи (лікарні, вузи, театри) переважно надають різні послуги. Підприємство – це первинна ланка поділу праці в суспільстві, що виробляє певну продукцію або реалізує послуги, має економічну самостійність і технічну завершеність. Завдяки економічним зв'язкам, спільному використанню ресурсного потенціалу, підприємства й установи об'єднуються в системи виробництв, галузі та міжгалузеві комплекси.

Отже, національний господарський комплекс (НГК) є поєднанням підприємств і установ, галузей та міжгалузевих комплексів у межах території країни, що задовольняють матеріальні й духовні потреби населення. За формою власності підприємства в Україні можуть бути: приватними, державними, колективними, у власності інших держав чи міжнародних організацій.

До основних факторів формування національного господарського комплексу України слід віднести: економіко-географічне положення; природно-ресурсний потенціал; працересурсний потенціал; давню історію розвитку і високий рівень господарського освоєння території; сприятливе геополітичне та транспортно-географічне положення; перспективи подальшого зростання економіки та соціальної сфери. Господарський комплекс України виник на основі соціально-економічного розвитку, територіального подіту праці та внутрішньодержавних інтеграційних процесів. Для нього є характерним:

– наявність потужної промислової та агропромислової ланки;

– активна участь у міжнаціональному територіальному поділі праці;

– надмірно високий рівень зосередження промисловості у промислових агломераціях;

– паритетність промислового і агропромислового виробництв в більшості областей;

– недостатній рівень впровадження альтернативної енергетики, енергозберігаючих технологій;

– низькоінновацінний розвиток сільськогосподарського виробництва з недосконалими системами землеробства;

– недостатній розвиток туристично-рекреаційного комплексу, що не відповідає значному туристичному та рекреаційному потенціалу країни;

– наявність розгалуженої транспортної та комунікаційної системи, що має міжнародне значення;